ДРАМАТУРГІЧНА АНТОЛОГІЯ «ЧАСО&ПРОСТІР» ЯК МЕТАТЕКСТ
DOI:
https://doi.org/10.24919/2522-4565.2021.47.5Ключові слова:
антологія, колекція, драматургія, «ЧАСО&ПРОСТІР», метатекст, транспоколіннєва травма, семіотизаціяАнотація
У статті з кількох актуальних методологічних позицій розглянуто антологію сучасної української історичної драматургії «ЧАСО&ПРОСТІР», яку вписано в загальні контексти українського літературного антологізування ХХІ століття й у структурно-функціональні контексти ще восьми драматургічних колекцій, упорядкованих фахівцями Національного центру театрального мистецтва ім. Леся Курбаса. До цієї антології включено дванадцять сучасних драматургічних текстів Анни Багряної, Ярослава Верещака, Олександра Вітра, Олександра Гавроша, Богдана Жолдака, Надії Марчук, Олега Миколайчука-Низовця, Неди Нежданої, Анатолія Покришеня, Ігоря Юзюка. Установлено, що «ЧАСО&ПРОСТІР» можна розглядати як метатекстову структуру насамперед через внутрішні особливості цього корпусу (акцентована постать упорядника-«колекціонера», побудова певної внутрішньої стратифікації, двоїста природа концептуальної антології як літературного тексту і як літературознавчої рефлексії водночас, запрошення реципієнтів до різних форматів діалогічності, ускладнена семантика театральних знаків, деколоніальна оптика текстів). Разом із тим привернуто увагу й до зовнішніх контекстів антології «ЧАСО&ПРОСТІР» із багатьма сучасними українськими антологіями, у яких упорядковані тексти інших жанрів. Також відрефлектовано типологічні паралелі цього корпусу драматургічних текстів та інших драматургічних колекцій, що репрезентують на широкий загал реципієнтів (читачів/глядачів/дослідників/театрів) сучасну українську драматургію. У підсумку показано, у який спосіб драматургічна антологія «ЧАСО&ПРОСТІР» семіотизує сучасну художню версію української історичної ретроспективи: її «реперним» сюжетам присвоєно стійкі моделювальні смисли, ці сюжети наділено властивостями потенційних і перспективних структур, здатних впливати на подальші культурно-історичні процеси.
Посилання
Астрахан Н. Металітература як спосіб оприявнення метареальності: на шляху до нової картини світу. Літературний процес: методологія, імена, тенденції. 2021. № 17. С. 6–15.
Бондарева О. Сучасні драматургічні антології у контексті антологізації українських культурних процесів. Стаття 1. Етап пошуку форматів (1979–2014). Курбасівські читання. Науковий вісник НЦТМ ім. Л. Курбаса. 2021. № 16. С. 50–86.
Васильєв Є. Сучасна драматургія: жанрові трансформації, модифікації, новації. Луцьк : Твердиня, 2017. 532 с.
Вісич О. Метадрама : теорія і репрезентація в українській літературі. Луцьк : Вежа, 2018. 340 с.
Галета О. Від антології до онтології : антологія як спосіб репрезентації української літератури кінця ХІХ – початку ХХІ століття. Київ : Смолоскип, 2015. 639 с.
Доманська Е. Історія та сучасна гуманітаристика: дослідження з теорії знання про минуле. Київ : Ніка-Центр, 2012. 264 с.
Енциклопедія постмодернізму / за ред. Ч. Вінквіста та И. Тейлора ; пер. з англ. Київ : Видавництво Соломії Павличко «Основи», 2003. 503 с.
Матусяк А. Вийти з мовчання: деколоніальні змагання української культури та літератури ХХІ століття з посттоталітарною травмою / пер. з польськ. Львів : ЛА Піраміда, 2020. 307 с.
Мірошниченко Н. «Часопростір» новітньої української драми від минулого до майбутнього. ЧАСО&ПРОСТІР. Антологія сучасної української історичної драми : збірка п’єс / упоряд. Н. Мірошниченко. Київ : Саміт-книга, 2020. С. 4–10.
Паві П. Словник театру / пер. з фр. Львів : Видавничий центр ЛНУ імені Івана Франка, 2006. 639 с.
Синявська Л. Українська драматургія кінця ХІХ – початку ХХ століття: комунікативні стратегії. Одеса : КП ОМД, 2019. 304 с.
ЧАСО&ПРОСТІР. Антологія сучасної української історичної драми : збірка п’єс / упоряд. Н. Мірошниченко. Київ : Саміт-книга, 2020. 512 с.
