СИМВОЛ І МЕТАФОРА В ПОЕЗІЇ МОЛОДШИХ СИМВОЛІСТІВ (НА МАТЕРІАЛІ ВІРШІВ В. ІВАНОВА)

Анотація

Мета статті – показати, що слово метафоричне й символічне в поетиці символістів є явищами взаємозумовленими, і виявити, спираючись на аналіз поезій В. Іванова, як саме вірш стає символічним завдяки реалізації певної метафоричної структури. Методологія роботи – це, по-перше, метод цілісного аналізу, розроблений донецькою філологічною школою, а також метод герменевтичного аналізу, заснований на положеннях Г.-Ґ. Ґадамера, висловлених у статті «Істина і метод», тобто відтворення смислової перспективи, властивої певному авторові. Новизна отриманих результатів. Звернення до іванівської праці «Дві стихії в російському символізмі» допомогло з’ясувати, що мислення цього автора постулює онтологічну цінність особистості, у всій безлічі буття явищ він бачить іпостасі єдиної сутності. Виникає смислова перспектива означення єдиної сутності через низку уподібнень. Саме тому в основу низки віршів В. Іванова покладено множинну метафору, свого роду решітку означень, виражених метафорами. У кожному з проаналізованих творів (вірші «Вилов», «Альпійський ріг», цикл «Ліра і вісь» тощо) поет установлює декілька рівнів метафоризації, у яких реальний та ідеальний плани постійно міняються місцями. Метафоричне уподібнення різних предметів вибудовує переходи з одного рівня на інший. Виникає своєрідний синтез, речі стають прозорими, рухливими, пронизаними висхідними струменями. Саме такий динамічний буттєвий символ дає можливість сконцентрувати й оживити змісти, що вже відійшли, взаємодіяти зі світовим культурним контекстом. Він має певну структуру – кристал, грані якого окремі й самоцінні, однак глибинно єдині, до того ж ця єдність живе в кожній із граней. Автор доходить висновку, що вичленована структура проявляє також основну тенденцію іванівської творчості: умогляд безпосереднього почуття, інстинкту, тобто героїчна спроба за допомогою раціонального осягання, аналізу прорватися до відчуття злитості всього з усім.