СПЕЦИФІКА ЕКРАНІЗАЦІЇ ЛІТЕРАТУРНОГО ПРОСТОРУ РОМАНУ Ф. КАФКИ «ЗАМОК»

Анотація

Стаття зорієнтована на опис специфіки екранізації літературного простору роману Ф. Кафки «Замок». Розглянуто те, наскільки повно може бути перенесено сенс літературного твору та чому інтермедіальний переклад не означає буквального відтворення тексту першоджерела. Простежено шлях від авторського задуму до його втілення в літературних текстах і кінострічках, виявлено та зіставлено зміни, які відбуваються під час перекодування літературного твору засобами іншого виду мистецтва. З’ясовано, що автор екранізації вступає в діалог з автором літературного твору-оригіналу, а сама екранізація вступає в діалог із цим літературним першоджерелом. Враховано здобутки рецептивної поетики, орієнтованої на сприйняття тексту читачем/глядачем. Доведено взаємодію «мов» різних видів мистецтва (літератури та кіно), визначено засоби й техніки художньої виразності літературних творів і їх кінематографічних інтерпретацій (прийоми просторової організації роману Ф. Кафки, а саме суб’єктність, фрагментарність, ієрархічність у кінопросторі). З’ясовано, що особливостями простору в текстах Ф. Кафки є суб’єктність, фрагментарність, ієрархічність, які можна передати мовою кіно. Таким чином, ми можемо бачити, як простір, зображений у літературному творі, передано в екранізаціях, тобто в актах трансмедіального перекладу з вербального виду медіа у візуальний. Режисери О. Балабанов та М. Ханеке не переносять усе, що зображено у Ф. Кафки, докладно на екран (тим паче що це неможливо), а відбирають найбільш важливі елементи з літературного тексту, часом навіть додумують свої. З погляду буквальності це відступ від тексту та його спотворення. Проте з погляду семіотики такі відступи виправдані: у такий спосіб режисери повною мірою переносять на екран саму суть роману, його глибокі смисли, зображують простір не таким, яким його описано буквально, а таким, яким він повинен бути, щоб бути простором Ф. Кафки.