ТЕМАТИЧНИЙ ДІАПАЗОН УКРАЇНСЬКОЇ УРБАНІСТИЧНОЇ ЛІРИКИ 40–50-х РОКІВ ХХ СТОЛІТТЯ

Анотація

Метою статті є аналіз та систематизація тематичних новацій української урбаністичної лірики 40–50-х років ХХ ст. Теоретико-ме- тодологічною основою дослідження виступають історико-культурний, істо- рико-літературний, компаративний, типологічний, а також загальнонаукові методи (синтез, узагальнення, систематизація тощо). Об’єктом дослідження є ліричні твори українських поетів, у семантиці яких найбільш послідовно й яскраво засвідчено тематичний зв’язок з урбані- стичною художньою проблематикою, зокрема твори поетів 40–50-х років ХХ ст.: М. Рильського, П. Тичини, В. Сосюри, Є. Маланюка, І. Неходи, Л. Забашти, І. Багряного, В. Онуфрієнка, Д. Павличка та ін. Предметом дослідження є тематичні пріоритети художньої еволюції дискурсу міста в українській поезії 40–50-х років ХХ ст., виявлені у творах її представників та засвідчені у площині її ідейно-тематичної проблематики, жанрово-стильових принципах художньої організації міського поетичного дискурсу, специфічних прийомах його поетики. Наукова новизна отриманих результатів полягає у тому, що в дослі- дженні охарактеризовано сукупність основних семантичних моделей зобра- ження дискурсу міста в українській урбаністичній ліриці 40–50-х років ХХ ст. Унаслідок проведеного дослідження встановлено, що: 1) у поезії 40-х років пріоритетне значення отримує міська лірика, в якій знайшли своє відображення події та катаклізми Другої світової війни; 2) період 40–50-х років пов’язаний зі значним розширенням географічних обріїв зарубіжного тексту української міської лірики; 3) аксіологічно-оцінні тенденції тогочасної міської лірики отримують два чітко розмежовані тематичні вектори розвитку. Зокрема, урбаністичний дискурс української радянської поезії відзначений переважно стереотипами тоталітарної ідеологічної заангажованості та офіційної імперської історіо- графії, тоді як антитоталітарний міф в урбаністичній ліриці 40–50-х років представлений творчістю тих українських поетів, які перебували у вимушеній еміграції. Поетичне вістря антитоталітарного міфу спрямоване на найбільш одіозні центри імперської державної машини: Колиму, Петербург, Москву; 4) непривабливим, демонізованим образам імперських міст антитота- літарний міф протиставляє священний для всіх українців образ Києва – пра- давньої столиці України, що символізує її майбутнє державне й політичне відродження.