МІКРОТОПОНІМІЯ ДРОГОБИЧЧИНИ: ОНОМАСТИЧНИЙ ТА ЛІНГВОКУЛЬТУРОЛОГІЧНИЙ ВИМІРИ

Автор(и)

DOI:

https://doi.org/10.24919/2522-4565.2021.48.9

Ключові слова:

мікротопонім, апелятив, онім, малі територіальні об’єкти, Дрогобиччина

Анотація

У статті досліджено мікротопоніми поселень Дрогобиччини. Мета розвідки – проаналізувати мікротопоніми двадцяти населених пунктів регіону, довести важливість збору, збереження та систематизації таких онімів. Наголошено, що назви невеликих географічних об’єктів є унікальними лексичними одиниць, оскільки їхнє творення залучає різні фактори: лінгвістичні, історичні, географічні, етнокультурні. Це зумовлено здатністю зберігати в собі різночасові елементи та відображати цілісну лінгвістично-географічну історію окремої території. З’ясовано, що назви частин сіл, лісів, орних та неорних полів, пасовищ, сінокосів, чагарників, берегів, доріг, стежок, горбів, гір, долин, заболочених місцевостей, балок, бродів, потоків, ставів, струмків двадцяти сіл регіону мотивовано апелятивами на позначення назв ландшафтів, назв, пов’язаних із землеробством і тваринництвом, апелятивами гідрографічного походження, флоролексемами. Значну частину мікротопонімів мотивовано онімами – антропонімами, ойконімами, гідронімами. Підкреслено, що мікротопоніми є невичерпним джерелом історичного минулого українського народу, містять цінну інформацію про розвиток краю, ландшафт, господарську діяльність, культуру, традиції. Закцентовано на важливості збереження та опису назв малих географічних об’єктів, позаяк це ще й сфера живого мовлення. Як одиниці цього мовлення мікротопоніми швидко реагують на зміну природних умов, більш рухливі, нестійкі, варіативні порівняно з назвами великих об’єктів. Через те їх потрібно фіксувати й досліджувати повсякчас, поки вони безпосередньо функціонують у живому мовленні. Актуальність статті зумовлена необхідністю подальшого комплексного вивчення мікротопонімії Дрогобиччини з дослідженням семантики та етимології мотивувальної бази. Це уможливить фахово проаналізувати творення й функціонування назв малих географічних об’єктів у лексичній системі української мови.

Посилання

Баньоі В. Ф. Лінгвокраїнознавчий потенціал української мікротопонімії (на прикладі назв географічних об’єктів басейну річки Ужа. Вісник Чернігівського національного педагогічного університету. Серія: Педагогічні науки. Вип. 111. 2013. С. 16–19.

Березович Е. Л. Русская топонимия в этнолингвистическом аспекте: Пространство и человек. Москва: Книжный дом «ЛИБРОКОМ», 2009. 328 с.

Бучко Д. Г., Ткачова Н. В. Словник української ономастичної термінології. Харків: Ранок-НТ, 2012. 256 с.

Данилюк О. К. Словник народних географічних термінів Волині. Луцьк: Надстир’я, 1997. 106 с.

Котович В. Мала батьківщина Івана Франка: ономастичний та лінгвокультурологічний аспект. Проблеми гуманітарних наук: зб. наук. праць. Вип. 38. Дрогобич: Ред.-вид. відділ ДДПУ імені Івана Франка, 2016. С. 75–84.

Котович В. Ойконімія України як лінгвокультурний феномен. Дрогобич: Посвіт, 2020. 448 с.

Марусенко Т. А. Материалы к словарю украинских географических апеллятивов (названия рельефов). Полесье. Москва: Наука, 1968. С. 206–255.

Марченко Н. В. Функції власної назви в ономастичних студіях А. О. Білецького. Мовні і концептуальні картини світу. Вип. 39. Київ: Видавничий дім Дмитра Бураго, 2012. С. 40–44.

Мосур О. Мікротопонімія кінця ХVІІІ – початку ХІХ століття: Самбірський циркул (автореф. дис. канд. філол. наук). Львів, 2019. 20 с.

Рудницький Я. Географічні назви Бойківщини. Українська Вільна Академія Наук. Серія: Назвознавство. Ч. 23–24. 1962.

Словник української мови. Київ: Наукова думка, 1970–1980. Т. 1–11.

Сокіл Н. Мікротопонімія Сколівщини. Львів: ТзОВ ВФ «Афіша», 2008. 205 с.

Сокіл Н. Мікротопоніми Франкового села. Українське літературознавство. Вип. 72. 2009. С. 99–107.

##submission.downloads##

Опубліковано

2022-03-11