НАРІЗНООФОРМЛЕНІ ПРИЙМЕННИКИ ПРИЧИНОВОЇ СЕМАНТИКИ ЯК РЕПРЕЗЕНТАТОРИ ПРИЧИННО-НАСЛІДКОВОЇ ПРИРОДИ АКАДЕМІЧНОГО ТЕКСТУ

Анотація

У статті зазначено, що академічний текст з огляду на його актуальність і значущість у процесах соціальної комунікації є об’єктом активного дослідження як вітчизняних, так і зарубіжних філологів, проте його лексична система потребує подальших узагальнень через її відкритість і динамічність, спричинену як екстра-, так і інтралінгвальними чинниками. Підтверджено, що лексичний рівень академічного тексту репрезентує значну кількість структурно, семантично і стилістично різнопланових одиниць. Показано також, що в ньому активно використовувано словоформи, які за своїми лексико-граматичними властивостями мають ознаки слова, тоді як нарізнооформленість зближує їх із фразеологічними одиницями. У досліджуваному матеріалі за семантичними ознаками виокремлено складені прийменники причинної семантики, уживані на позначення моменту універсальної взаємодії предметів і явищ матеріального світу, яка полягає у творенні чи породженні одними предметами і явищами – причин, іншими – наслідків. Відповідно мета статті полягає в з’ясуванні семантичних характеристик нарізнооформлених прийменників причинової семантики, уживаних в академічному тексті. Установлено, що за природою це здебільшого двокомпонентні прийменниково-іменникові одиниці, хоч трапляються серед них і прийменниково-іменниково-прийменникові та прийменниково-дієприслівникові конструкції. Вони зазвичай зберігають семантику наявного в їхньому складі повнозначного слова, що забезпечує точність академічному викладові. Крім спільної семантики, ці одиниці об’єднує також спільність синтагматичних та функціонально-стилістичних властивостей: вимагають від іменних частин мови форми родового відмінка та є здебільшого стилістично нейтральними або книжними елементами. Прийменникові одиниці цієї семантичної групи не здатні вступати між собою в антонімічні відношення та реалізовувати полісемічність.