АКВАФОНОСЕМИ В УКРАЇНОМОВНИХ ТА АНГЛОМОВНИХ ПОЕТИЧНИХ ТВОРАХ: ОСОБЛИВОСТІ ФУНКЦІОНУВАННЯ

Анотація

Вода – універсальний символ чи не у всіх світових традиціях. Водночас її наділено найрізноманітнішими функціями. Окремі особливості води зумовили її персоніфікацію, зробили символом вічного руху, очищення, а разом з тим і руйнації. Тож невипадково воду розглядають як основу основ, повноту можливостей, синтез і детермінізм усіх елементів. Ця стаття є спробою порівняльного аналізу особливостей функціонування звукових образів, пов’язаних в українській та англійській мовах із водою. Для зіставлення цих аквафоносем обрано низку поетичних творів українських шістдесятників та яскраві приклади пейзажної лірики австралійських письменників. Вибір останніх зумовлений тим, що цей шар англомовної літератури ще недостатньо вивчений. Способи створення образів у літературі перебувають у сферах дослідження двох наук – літературознавства та мовознавства. Звук в описах картин природи – це художній елемент, що допомагає розкрити їхній психологічний підтекст та емоційне наповнення. Компактність віршованого тексту обумовлює вибір слів із багатоплановою семантикою: чим більшою кількістю смислів наповнене слово, тим змістовно багатшим і образно яскравішим є текст, тим сильнішим є його емотивний резонанс. Створення звукових образів, або звукосимволізм, передбачає генерування художніх смислів звуковою оболонкою слова. На фонетичному рівні мови художнього твору маємо справу з художнім звукописом. Під звукописом розуміємо систему звукового інструментування, спрямовану на створення звукового образу. Основними елементами художнього звукопису є: гармонія й дисгармонія, евфонія й какофонія, алітерація та асонанс, звукові повтори і звуконаслідування. Часто саме завдяки семантично навантаженим звукосполученням та їхній здатності до взаємодії читач може пройнятися віршем, побачити й відчути його.