ОБРАЗ КОЗАКА-ВОЇНА В УКРАЇНСЬКІЙ ЛІТЕРАТУРІ XVIII СТОЛІТТЯ

Анотація

У статті вперше розглянуто початкові етапи формування образу козака-воїна в національній літературі XVIII століття у взаємозв’язку з фольклорною спадщиною нашого народу та світоглядними поглядами митців слова. Звернення до загальнонаукових та культурно-історичного методів допомогло з’ясувати, що величний образ козака-воїна вперше постає на сторінках літописів Самовидця, Г. Граб’янки, С. Величка, М. Плиски, Г. Покаса, «Історія русів», щоденників П. Орлика, М. Ханенка, Я. Марковича, П. Апостола, гетьманської канцелярії 1722–1723 рр., історичної драми «Милість Божія» невідомого автора, діалогу «Розмова Великоросії з Малоросією» С. Дівовича та віршованої хроніки «Героїчні вірші» Іоанна Уманського. Метод постколоніальної критики уможливив твердження, що образи Северина Наливайка, Максима Кривоноса, Івана Сірка, Івана Богуна, Івана Золотаренка, Тимоша Хмельницького, а також збірні козацькі образи у всіх творах тогочасної національної літератури постають символами антиколоніального спротиву нашого народу проти чужоземних поневолювачів. Як і в текстах дум та історичних пісень, козаки в літописній прозі ХVIII ст. зображені мужніми, відважними, розумними та розсудливими оборонцями рідної землі. Доведено, що образам козацьких ватажків літописці надають перевагу над гетьманськими образами. Образ Івана Сірка літописною спадщиною XVIII ст. наділений елементами дохристиянської міфології. Віршована хроніка «Героїчні вірші» Іоанна Уманського в збірному образі козаків уособлює найкращі риси нашого козацтва. Системний аналіз різножанрових творів української літератури XVIII століття дав змогу виявити як погляди тогочасних українців на образи козаків-захисників, втілені у фольклорній спадщині нашого народу, так і індивідуально-авторські й засвідчити процес розбудови антиколоніального спротиву по всій території тодішньої України.