ВІРШІ-ПРИСВЯТИ АНАТОЛІЯ ШКУЛІПИ

Автор(и)

DOI:

https://doi.org/10.24919/2522-4565.2022.51.1

Ключові слова:

Анатолій Шкуліпа, адресована лірика, вірш-присвята, адресат, художня інтерпретація

Анотація

У статті досліджено адресовану лірику в збірці «Озноб» Анатолія Шкуліпи, серед якої виокремлено вірші-присвяти, які є важливим складником поетичної книжки і мають помітне значення в культурно-історичному контексті. Присвяти уточнюють коло прототекстів, є художнім документом і важливим інтерпретаційним кодом, що дає змогу реципієнтові сприймати твір і виявляти в ньому приховані смисли. Вірші-присвяти вітчизняні науковці розглядають як неканонічні жанри і метажанрове утворення, яке вбирає у себе три жанрові форми – послання, присвяту та віршований лист (В. Назарець); як «референсні», або «прикладні» (Ю. Клим’юк); як механізм збереження та ретрансляції індивідуальної, історичної, культурної пам’яті (Л. Скорина); як «інвокативну лірику», модельовану процесом звертання автора до адресата (М. Ткачук). У поетичній збірці «Озноб» А. Шкуліпи вірші-присвяти не завжди мають жанрові рефлекси в назві, у них під назвами вказані адресати з невеликою, але місткою довідкою-характеристикою («Ювілейно-філологічне» – Олександрові Забарному – декану з нагоди славного ювілею філологічного факультету Ніжинського університету імені Миколи Гоголя). Адресатами віршів-присвят збірки «Озноб», яких понад тридцять, є діячі української культури, відомі мовознавці й літературознавці, письменники-класики, письменники-земляки – «Параліч», «Щира ода», «На видноколі вічної любові», «Каштани», «Прощання». Заголовки деяких присвят презентують тему й проблему, відображену автором у творі, несуть інформацію про адресата («Останній зойк Василя Стуса», «До Тичини»), а реципієнт отримує факт для своєї інтерпретації. Поезії «Монолог перед останньою дорогою», «Куля», «Прощання» є ситуативними присвятами, пов’язані з фіксацією пам’яті про події, учасником (свідком) яких був автор дедикації (виголошував поезії на відкритті пам’ятників Ігорю Качуровському, Василю Чумаку, на прощанні зі Станіславом Реп’яхом). Своєрідністю художньої організації жанрових форм адресованої лірики є те, що комунікація з внутрішньотекстовим адресатом є предметом зображення в них.

Посилання

Біляцька В. Історична пам’ять і конфлікти «пам’яті» у романі у віршах Анатолія Шкуліпи «Берест». Філологічний дискурс: зб. наук. праць. 2020. Вип. 10. С. 10–18.

Бондар Л. Шевченкові присвяти. Слово і Час. 2009. № 3. С. 19–25.

Клим’юк Ю. Модифікація жанру віршової присвяти Івана Франка. Вісник Львівського університету. Серія філологічна. 2004. Вип. 35. С. 186–194.

Ліпницька І. Жанр вірша-присвяти в поетичній творчості Олександра Олеся. Філологічні науки. 2010. Вип. 2. С. 28–35.

Назарець В. Типологія жанрово-тематичних різновидів присвяти. Проблеми гуманітарних наук. філологія. 2013. Вип. 32. С. 68–84.

Скорина Л. Присвята як маркер міжтекстових зав’язків пам’ятi (на матеріалі українського письменства 1920-х років). Слово і Час. 2017. № 7. С. 3–11.

Шкуліпа А. Г. Озноб: вірші, поеми. Ніжин : ФОП Лук’яненко В.В., ТПК «Орхідея». 2019, 454 с.

##submission.downloads##

Опубліковано

2023-02-16