«WENIG» – ВІД ПРИКМЕТНИКА ДО ПОКАЗНИКА НЕВИЗНАЧЕНОЇ КІЛЬКОСТІ
DOI:
https://doi.org/10.24919/2522-4565.2021.46.20Ключові слова:
число, кількість, рахування, квантор, невизначений показник кількості, діахронія мовАнотація
Уміння рахувати, спроможність сприймати кількість, навички групування, поєднання та розподілу належать до розділу математичного мислення, а воно, своєю чергою, до базових функцій людського мозку. Сучасна людина всі ці вміння реалізує за допомогою мов- них засобів різних структурних рівнів – фонетичного, синтаксичного, морфемного тощо. Як відбувається розширення меж слів, що містять кванторну ознаку, нині невідомо лінгвістам, але новітні підходи до аналізу даних, сприйняття й систематизації отриманих результатів допоможуть, на нашу думку, відкрити доступ до глибинного розуміння предмета. У статті йдеться про формування групи відносних квантифікаторів у німецькій мові, а саме про діа- хронний розвиток невизначеного показника кількості «wenig». Наводячи приклади з літера- турних пам’яток давньоверхньонімецької, середньоверхньонімецької та ранньоновонімецької мов, автор аналізує, у який спосіб прикметник «wenig» еволюціонував у невизначений показник кількості, повністю змінивши своє значення. У протогерманській мові він, вірогідно, утво- рився шляхом ад’єктивації віддієслівного іменника wainagaz. Перше значення цього іменника існує в семантичному полі ‘жалкий, жалібний, бідолашний, сумний, жертовний’. Поступово, під тиском більш домінантного іменника, який він супроводжує та значення якого збагачує своїм значенням, він набуває ознак прикметника й починає узгоджуватися зі своїм лексич- ним оточенням (іменник-домінанта та/або супровідне слово) у категоріях роду, числа, від- мінка. З часом значення мутує, звужуючись до майже виключно кількісного ‘малий, мало’. І, нарешті, у пізньому середньовіччі закріплюється у двох якостях – як ординарний прикмет- ник, що слідує всім правилам флектування, і як відносний квантифікатор, що супроводжує лексичні іменникові сполучення, наділяючи їх кількісним значенням. Перспективи подальших досліджень убачаємо в роботі з більш широкою вибіркою текстів і подальшому створенні схем, що унаочнюватимуть процес трансформації значення слова в діахронії.
Посилання
Гамкрелидзе Т.В., Иванов В.В. Индоевропейский язык и индоевропейцы. Тбилиси : Издательство Тбилисс. университета, 1984. 1317 с.
Звонська Л.Л., Корольова Н.В., Лазер-Паньків О.В. Енциклопедичний словник класичних мов : енциклопедичний словник. 2-ге вид. Київ : ВПЦ «Київський ун-т», 2017. 552 с.
Левицкий В.В. Этимологические и семасиологические исследования в области германских языков области. Черновцы : ЧГУ, 1997. 276 с.
Мажюлис В., Журавлёв В.К., Нерознак В.П. Сравнительно-историческое изучение языков разных семей. Современное состояние и проблемы. Москва : Наука, 1981. 356 с.
Таранец В.Г. Происхождение понятия числа и его языковой реализации. Одесса : Астропринт, 1999. 116 с.
Authier J.-M. Split quantification and the status of adjunction in the theory of grammar. Studia linguistica. № 68. P. 245–283.
Behagel O. Deutsche Syntax: Eine geschichtliche Darstellung. Heidelberg, 1923. 2400 p.
Cardinaletti A.G., Giusti G. The syntax of quantified phrases and quantitative clitics. Oxford : Blackwell, 2006. 61p.
Ebert, Robert Peter, Reichmann, Oskar, Solms, Hans-Joachim & Wegera, Klaus-Peter. Frühneuhochdeutsche Grammatik. Tübingen : Max Niemeyer, 1993. 679 p.
Fleischer J. Historische Syntax des Deutschen: Eine Einführung. Frühneuhochdeutsche Grammatik. Tübingen : Max Niemeyer, 1997. 359 p.
Köbler G. Althochdeutsches Wörterbuch. URL: http://www.koeblergerhard.de/ahdwbhin.html (date of access: 24.08.2021).
Menninger K. Number words and number symbols: a cultural history of numbers. Cambridge, Mass : M.I.T. Press, 1992. 513 p.
Pfeifer W. Etymologisches Wörterbuch des Deutschen. München : DTV, 2014. 1665 p.
Roehrs D., Sapp C. Quantifying expressions in the history of german syntactic reanalysis and morphological change. John Benjamins Publishing Company, 2016. 299 p.