ТОПОС ЯК ОБРАЗ ПРОСТОРУ РЕФЛЕКСІЇ В ЕСЕЇСТИЦІ ВАСИЛЯ МАХНА («УЗДОВЖ ОКЕАНУ НА РОВЕРІ»)

Анотація

У статті проаналізовано топологічні особливості збірки Василя Махна «Уздовж океану на ровері». Дослідження відбувалося з огляду на методологію топологічної рефлексії, запропоновану філософом В. Савчуком. Суть топологічної рефлексії полягає в рекон- цептуалізації простору, котрий усвідомлюється одночасно і як носій соціальних і символічних значень, і як культурно навантажена категорія. Усі вони причетні до практик самоіденти- фікації того, хто їх осмислює, а у випадку з митцем – ще й художньо відтворює. Доведено, що В. Махно створює образ суміжної пам’яті й суміжних територій, котрі не передбача- ють центрування а пріорі. Митець не вибудовує жодних топологічних ієрархій, бо для нього й Україна, й Америка однаковою мірою важливі. В. Махно шукає власну дотичність до двох таких відмінних територій через образи й есеми, а есеїстичні техніки самоідентифікації як суб’єктивного письма щонайкраще підходять для цього. Проаналізовано практики індивіду- алізації простору, серед яких основні такі: відтворення географічних локацій через синесте- зійні образи; посутня роль деталі й подробиці; украй обмежена кількість описів упізнаваних місць, концентрація уваги на предметах, фрагментах, які є здебільшого своєрідним резуль- татом перетвореної свідомості; відсутність ієрархії в презентації топосів; полідискурсив- ний характер самих текстів; доповнення есеїв світлинами, котрі розширюють асоціативне поле читача тощо. Також проаналізовано структуру збірки й зроблено висновок, що 92 її есеї вільно укладено в умовну систему: сюжетної чи хронологічної послідовності тут не просте- жуємо. Єднають усі твори практики індивідуалізації простору, засоби перетворення відомих місць на «свої» через активізацію пам’яті. Основні з них – процеси феноменології пам’яті як оповідь про себе як такого, процес самоусвідомлення передусім як митця, homo faber.