КОНОТАЦІЇ АНІМАЛІСТИЧНОЇ СИМВОЛІКИ В УКРАЇНСЬКІЙ НОВЕЛІ ЗЛАМУ ХІХ – ХХ СТОЛІТЬ

Анотація

Динамізм, мінливість, суперечливість як головні константи рубежу століть наклали відбиток і на характер усвідомлення літературного процесу. У статті показано, як саме на зміну одновимірному трактуванню літератури як відображення довкілля приходять нові рівні її розуміння – самовираження, моделювання. Унаслідок цього архетипи національ- ної культури синтезуються з оригінальними естетичними ідеями, окресленими в європейській філософській думці доби модернізму. Установлено, що в поетизації двоєдності «людина – при- рода», яку вважають сталою прикметою українського національного письменства, особли- вого значення наприкінці ХІХ – на початку ХХ ст. набуває символізація наскрізної деталі та фольклорного образу, увиразнюючи тим самим проблему «людина – цивілізація». Дослідження інтерпретацій тваринної символіки у творах малої прози дало змогу не лише виявити нові її значення, які в кожного окремого письменника унікальні, але й утвердити на цьому ґрунті синкретичну спорідненість людини з тим чи тим об’єктом природи. Особливості наративної структури розглянутих у статті новел Ольги Кобилянської, Василя Стефаника, Марка Черемшини допомогли простежити становлення характеру героя твору передусім у природному довкіллі, показати найтонші порухи його душі, спроєктувати минуле або майбутнє на теперішню «незвичайну» подію в його житті, зчаста супроводжу- вану спілкуванням із живою істотою. Образи й деталі новели, надто ж анімалістичні, нада- ють авторові та реципієнтові змогу «змоделювати» світ персонажа на основі кількох міст- ких символів і численних асоціацій, викликаних ними. Завдяки згаданим чинникам українська новелістика отримує естетичний потенціал космогонічного міфу, виявами якого є діалог опо- відача або розповідача з вищими силами, природними стихіями, реаліями буденного життя, їх поетизація та одухотворення.