ТЕНДЕНЦІЇ ВАРІАНТНОСТІ ЯК ІМАНЕНТНОЇ ОЗНАКИ СУЧАСНОЇ УКРАЇНСЬКОЇ МОВИ
DOI:
https://doi.org/10.24919/2522-4565.2023.57.3Ключові слова:
варіантність мовних одиниць, варіантність мовних норм, реалізація варіантних одиниць, формальні варіанти, лексичні варіантиАнотація
У статті схарактеризовано основні тенденції розвитку варіантності в системі української мови на сучасному етапі її еволюції. Мета дослідження – проаналізувати явище варіантності, окреслити чинники, що зумовлюють його активізацію в мовних практиках. Виявити засоби реалізації варіантності на різних мовних рівнях, зокрема на лексичному. З’ясувати наслідки розширення варіантних одиниць та їх впливу на динаміку сучасних літературних норм. На основі зіставно-порівняльного аналізу смислових і функційних особливостей варіантних одиниць простежено їхні закономірності, окреслено перспективи закріплення в узусі та увідповіднення мовним нормам, визначено загальні принципи їхньої кодифікації. З’ясовано, що виявами варіантності як здатності виражати різними засобами ту саму сутність постають не лише різні фонетичні, граматичні, акцентуаційні, графічні модифікації словоформ, а й лексичні, словотвірні синоніми. Інтенсивність формування варіантних одиниць на сучасному етапі розвитку української мови зумовлена низкою екстралінгвальних чинників, а також пошуками найоптимальніших і взірцевих форм реалізації мовних смаків суспільства. Природа нових інваріантів обумовлена такими протилежними тенденціями еволюції національної мови: з одного боку, орієнтованістю суспільства на стандарти й цінності західних країн, культивуванням престижності західноєвропейських мов; з іншого – зацікавленістю рідною культурою, традиціями та прагненням до національної самоідентифікації. Варіанти формуються завдяки утворенню нових номінацій за наявними в мові словотвірними моделями; унаслідок активізації забутих питомих інваріантів, що, на відміну від уживаних (часто штучних, неприродних), відображають унікальність української мови; шляхом запозичення з інших мов. Обґрунтовано, що варіантність – прикмета динаміки мови, прояв її системних можливостей, паралелізму мовних засобів.
Посилання
Городенська К. Г. Нові тенденції та явища у творенні гібридних відсубстантивних загальновідносних прикметників. Науковий вісник Ужгородського університету. Серія : Філологія. 2023. Вип. 2(50). С. 95–101.
Жарко С. Ю. Тенденції сучасної української мови та їх відображення в мові ЗМІ. Вісник Дніпропетровського університету. Серія : Соціальні комунікації. 2016. Т. 24. №12. С. 64–70.
Коць Т. А. Літературна норма у функціонально-стильовій і структурній парадигмі. Київ : Логос. 2010. 103 с.
Коць Т. А. Функціональний аспект лексичної норми в засобах масової інформації (на матеріалі газет 90-х років ХХ ст.) : дис. канд. філол. наук, 10.02.01. Київ, 1997. 194 с.
Кочан І. М. Варіанти і синоніми термінів з міжнародними компонентами. Вісник Національного університету «Львівська політехніка». Серія «Проблеми української термінології». 2008. С. 14–19.
Михайлова Т. В. Семантичні відношення в українській науково-технічній термінології : дис. кан. філол. наук, 10.02.01. Харків, 2002. 128 с.
Селіванова О. О. Сучасна лінгвістика : термінологічна енциклопедія. Полтава : Довкілля. 2006. 716 с.
Соломенко Л. І. Особливості впливу сучасних засобів масової інформації на формування та розвиток масової мовленнєвої культури. Культура і сучасність : альманах. 2022. Вип. 2. С. 42–48.
Струганець Л. В., & Бігун О. А. Варіантність мовних засобів у сучасній українській літературній мові (соціолінгвістичний аспект). Наукові записки ТНПУ ім. В. Гнатюка. Серія : Мовознавство. 2022. № 1. С. 18–28.
Тараненко О. О. Активізація змін у межах явища мовної варіантності в українській літературній мові новітнього періоду (кінець XX – XXI ст). Мовознавство. 2017. №3. С. 17–38. Український правопис. Київ : Наукова думка, 2019. 392 с.