ЛІНГВІСТИКА ЕМОЦІЙ: ЕТАПИ СТАНОВЛЕННЯ (ДОСЛІДНИЦЬКІ ТЕОРІЇ, ШКОЛИ, ПЕРСОНАЛІЇ)

Анотація

У статті досліджено етапи формування лінгвістики емоцій. Зазначено, що лінгвоемоціологія формувалася на межі різних наук: лінгво-філософії (з урахуванням семантики, синтактики й прагматики), психолін-гвістики, лінгвокультурології, лінгвокогнітології, лінгвоконцептології, етнолін-гвістики, гендерної лінгвістики, теорії та історії мовознавства, зіставної та порівняльно-типологічної лінгвістики. Вона інтегрує форми, уявлення, знання низки лінгвістичних напрямів про сутність, функції, структуру й динаміку вербалізованих у мові емоцій та почуттів у цілісну систему, моделюючи в цьому ракурсі культурні конфігурації різних епох, народів, конфесій, укладів, виявляючи й систематизуючи риси своєрідності емоцій та почуттів різних культурних світів.
Акцентовано, що лінгвоемоціологія – наука про минулу та сучасну емоційну лінгвокультуру. Цей лінгвістичний напрям має відповідну спадщину та певну перспективу, а також «білі» плями, що потребують ліквідації. Вона вивчає світ людини в контексті лінгвопсихологічного та лінгвокультурного існування емоцій та почуттів, тобто в аспекті того, як наш світ, довкілля сприймається крізь емоції та почуття людини, якими емоційними смислами, значеннями він наповнений. Лінгвоемоціологія як напрям мовознавства скерована на розуміння світу емоцій крізь мову не просто як накопичення явищ і фак-тів, а як осмислення цих фактів і явищ у сукупності – як цілісність. Виокрем-лення лінгвоемоціології як самостійного наукового напряму – це наслідок реаль-них процесів диференціації та інтеграції гуманітарних наук. У її завдання входить розкриття характеру взаємозв’язку людських емоцій та почуттів, їхньої динаміки, структури і функцій, змісту й значущості, зафіксованих у мовленні людини, комунікації та мові загалом. На сьогодні креативна філо-софська думка має значні напрацювання в трактуванні ролі почуттів та емоцій у житті суспільства та людини; вони спричинилися до розбудови методологічної бази сучасної лінгвоемоціології. Унаслідок роздумів філософів над сутністю природи емоцій сформувалися дві течії: інтелектуалістська та сенсуалістська.
Показано, що емоції були предметом досліджень і Чарльза Дарвіна; він створив біологічну концепцію емоцій, де типові «емоційні рухи» потракто-вано як рудимент важливих інстинктивних виявів. Подальші спостереження над емоційними реакціями людей і тварин привели до виникнення низки теорій про природу емоцій, серед яких чільне місце посіла теорія Зигмунда Фрейда.
Увиразнено думку Л.А. Булаховського, що із ділянок психології мови, найбільш розроблених у науці сер. ХІХ ст., найперспективнішою треба визнати психологію народів (нім. «Völkerpsychologie»), розроблену В. Вундтом, тобто ті аспекти психолінгвістичної теорії, яким він присвятив особливу увагу, обґрунтовуючи її проблематику. У розрізі теорії психології народів дослід-жувалася насамперед семантика, студіювання ключових питань якої немож-ливе поза врахуванням психологічного чинника, до того ж не лише лексична семантика, але й семантика граматична.
Засвідчено актуальність проблематики лінгвоемоціології в працях ровес-ника В. Вундта О. Потебні (1835–1891), насамперед у його ключовій моно-графії «Мысль и язык». О. Потебня – зачинатель не тільки лінгвістики емоцій, а й – ширше – психолінгвістики, оскільки одним з перших українських мово-знавців указав на потребу й можливість зближення мовознавства та пси-хології. Лінгвіст слушно вважав, що такий підхід до вивчення фактів мови сприятиме пожвавленню наукового пошуку загалом.