Проблеми гуманітарних наук: збірник наукових праць Дрогобицького державного педагогічного університету імені Івана Франка. Серія «Філологія»

ЕКЗИСТЕНЦІЙНИЙ ДИСКУРС ЛІРИКИ БОГДАНА БОЙЧУКА

Світлана БОРОДІЦА — 2024-11-01

Анотація. У статті розкрито художню самобутність поетичної творчості одного з визнаних лідерів Нью-Йоркської групи ‒ Б. Бойчука – у контексті екзистенціалізму. Його модерністська поезія спонукає до філософських та психологічних рефлексій, оскільки їй властива висока емоційна напруга, символічність образів, за допомогою яких автор майстерно моделював мінливий, наповнений пристрастями, пошуками і втратами світ самотньої людини. Філософія буття в поетичних текстах Б. Бойчука завжди розгорталася в національно-універсальних вимірах. Незважаючи на тривалу просторово-часову віддаленість, батьківщина для поета і його ліричного суб’єкта була однією з найголовніших екзистенціальних категорій. Відтак наголошено на виразному екзистенціальному аспекті поезії «нью-йоркця»: вона метафорично ускладнена, інтелектуальна, філософська. Б. Бойчук експериментально реалізував свій еміґрантський досвід, подолавши традиційні стереотипи українських поетів-емігрантів попередніх поколінь, а саме: свідомо відмовився від патріотичної поезії на користь особистісно-філософської лірики; шукав натхнення в «радше західних, ніж рідних джерелах» (М. Ревакович); відкинув еміґрантську ностальгію, утверджуючи в поезії загальнолюдські проблеми та особистий досвід; поєднав елементи «європейського високого модернізму» (насамперед елітарний підхід до творчості) та аванґардизму (сюрреалістична поетика) через ефектну й емоційно наснажену метафору. Уважаємо, що саме життєвий досвід Б. Бойчука, його больові відчуття, осмислені в кожній поетичній збірці, допомагають зрозуміти авторську екзистенційну філософію. У цьому контексті простежено тяжіння митця до символічного знака («Могили», «Кам’яні баби», поезії збірки «Київські екслібриси»); кардинальне оновлення змісту і форми художнього слова (верлібр, молитва, триптих, поетичний цикл тощо); узагальнення культурно-історичного досвіду – від традицій українського фольклору, давньої української поезії до поетики модернізму та постмодернізму («Україна», «Сліпі бандуристи», «Ярославна») і, як результат, окреслено екзистенційну систему координат (мотиви самотності, відчуження, смерті, внутрішні стани і трансформації) поетичної творчості Б. Бойчука.

ТВОРЧІСТЬ «ПОЕТІВ КОНФЕДЕРАЦІЇ» У КОНТЕСТІ РОЗВИТКУ КАНАДСЬКОГО РОМАНТИЗМУ

Наталя ІЩЕНКО — 2024-11-01

Анотація. Стаття присвячена дослідженню специфіки художньої картини світу у творчості «поетів Конфедерації», а також їхнього внеску в розвиток канадського романтизму. Встановлено, що діяльність «поетів Конфедерації» сприяла формуванню романтизму в Канаді й виробленню його естетичних принципів, серед яких найважливішими були проголошення інтересу до природи, реального життя простих людей, пріоритет творчої уяви, відображення специфічних особливостей канадської дійсності. У своїй ліриці Ч. Робертс, Б. Кармен, А. Лемпмен, Д. К. Скотт і В. Кемпбелл органічно поєднали народні й літературні традиції, фольклорні структури (теми, образи, мотиви) та жанрові моделі романтизму. У своїй творчості «поети Конфедерації» спиралися на здобутки британських і американських романтиків, зокрема поетів-«лейкістів» (В. Вордсворта, Р. Сауті, С. Т. Колріджа) і Р. В. Емерсона, водночас прагнули розвивати національну канадську літературу й відображати у своїх творах суттєві риси канадської дійсності. Ч. Робертса часто називають «батьком канадської поезії». У його творах змальовано красу й велич дикої природи Канади, водночас природа постає не просто фоном, на якому розгортаються почуття ліричного героя, а засобом рефлексії, пізнання глибокого особистого зв’язку людини з довколишнім світом, самозаглиблення й самоаналізу. Творчості А. Лемпмена властиві глибокий зв’язок з природою, лірична краса та дослідження канадського ландшафту. Його поезія часто позначена глибоким почуттям спокою та інтроспекції. Значну увагу в поезії Д. К. Скотта і В. Кемпбелла приділено таємничому, потойбічним силам, які втручаються в життя людей.

ДРУГА РІЧНИЦЯ ПОВНОМАСШТАБНОГО ВТОРГНЕННЯ В УКРАЇНУ: МОВНИЙ ОБРАЗ РОСІЇ-ВОРОГА В АНАЛІТИЧНИХ СТАТТЯХ КАНАДСЬКОГО ІНСТИТУТУ УКРАЇНСЬКИХ СТУДІЙ

Ірина КАЛИНОВСЬКА — 2024-11-01

Анотація. У статті описано складники мовного образу Росії як ворога у сучасній російсько-українській війні в другу річницю повномасштабного вторгнення Росії в Україну. Матеріалом дослідження послугували аналітичні статті науковців Канадського інституту українських студій, опубліковані на форумі українських студій у лютому-березні 2024 р., які відображають аналіз провідних канадських й американських видань цього періоду. Шляхом концептуально-образного аналізу джерел ілюстративного матеріалу виокремлено такі складники мовного образу Росії як країни-ворога: країна-агресор – держава, яка здійснює агресію, вдається до застосування збройної сили проти суверенітету, територіальної цілісності та політичної незалежності України; країна-окупант: здійснює військову окупацію територій України; країна-злочинець: порушує міжнародне право та вчиняє злочинні дії; країна-терорист: використовує або підтримує тероризм як інструмент державної політики, зокрема ядерний шантаж, цілеспрямовані атаки на цивільну інфраструктуру України; країна-режим, де влада зосереджена в руках однієї особи та її оточення й застосовує репресивні методи для утримання влади; країна-пропагандист: створює та поширює пропаганду проти України; країна-імперіаліст: прагне відновити або розширити свій контроль над іншими державами за допомогою військової сили, економічного та політичного тиску; країна-мілітарист: надає пріоритет розвитку військової потужності, популяризує ідею сили в міжнародних відносинах; країна-загроза: становить загрозу для безпеки інших країн через агресивну політику та військові дії, дестабілізацію регіонів; країна-баніт: порушує міжнародне право, отримує осуд міжнародної спільноти, дипломатичні обмеження, санкції. Дослідження виявило, що північноамериканські ЗМІ, висвітлюючи другу річницю російського вторгнення, акцентують увагу на парадоксальній ситуації у війні: попри економічну перевагу Росії, потенціал західних союзників міг би врівноважити сили, однак внутрішні проблеми США та ЄС затримують критичну допомогу Україні в умовах затяжної війни. Проаналізовано лексичні одиниці на позначення ворожої держави, що формують образ Росії як країни-ворога в американських та канадських виданнях. Мовний образ сучасної Росії в засобах масової інформації відображає агресивні дії Росії, впливаючи на формування світової громадської думки, сприяючи утвердженню негативної репутації Росії в глобальному контексті. Водночас така мовна репрезентація виступає каталізатором об’єднання міжнародної спільноти навколо спільного завдання – протистояння країні-агресору, яка підриває основи глобальної системи безпеки та відверто нехтує принципами міжнародного права.

ФЛОРИСТИКА ЯК ІНДИКАТОР ДОМІНАНТИ ІДІОСТИЛЮ ДАРІЇ ВІКОНСЬКОЇ

Тетяна ЛЕГЕРКО — 2024-11-01

Анотація. У статті розглянуто особливості індивідуального стилю Дарії Віконської з погляду його реалізації за посередництвом рослинних образів на матеріалі квіткових етюдів письменниці. Акцент зроблено на інтермедіальному характері текстів, що увиразнює творчу манеру мисткині. Проаналізовано стильове забарвлення творів з огляду на характер зображення рослинних образів, окреслено їх як індикатори ідіостилю Дарії Віконської. Увагу зосереджено на особливостях вираження авторського стилю шляхом поєднання ознак символізму, імпресіонізму та експресіонізму. Наукова новизна дослідження зумовлена необхідністю й важливістю розширення спектру розвідок мистецького доробку письменниці в аспекті ідіостилю. Мета полягає в з’ясуванні й окресленні стильових домінант творчості Дарії Віконської через призму флористичних образів. Сучасна методологічна основа дала можливість детального й комплексного аналізу текстів авторки. У ході дослідження було застосовано системний метод, елементи культурно-історичного, інтермедіального, психоаналітичного, формального та методу рецептивної естетики. «Філокактей» та «Білі іриси» репрезентують ознаки імпресіонізму та символізму у стилі Дарії Віконської, «В’язні», а особливим чином «Begonia rex» демонструють парадоксальне поєднання імпресіоністичного та експресіоністичного в площині одного твору. У підсумку з’ясовано, що синтез характерних рис модерного мистецтва, використання міжмедіальних (візуальних, звукових, тактильних) елементів визначають специфіку жанрової, стильової та образної природи творів Дарії Віконської. Рослини постають носіями глибокої філософії, в основі якої єдність людини з природою, сакральність творчого процесу, естетика споглядання та сприйняття світу та особлива емоційна наповненість як спонука до творчості. Флористичні образи і способи їх репрезентації на рівні художніх образів (символів, метафор та алегорій) є індикаторами ідіостилю письменниці, домінанта якого – експресіонізм, хоч риси імпресіонізму та символізму виявляємо в творах різних етапів творчості Дарії Віконської, що лиш збагачує їхню художню вартісність.

ҐЕНІТИВНА МЕТАФОРА ЯК ОДИН ІЗ ВАЖЛИВИХ ЕЛЕМЕНТІВ МОВОТВОРЧОСТІ ПИСЬМЕННИКА (НА МАТЕРІАЛІ ПОЕТИЧНИХ ТВОРІВ Ф. ПОТУШНЯКА)

Ольга ПИСКАЧ — 2024-11-01

Анотація. Наукова розвідка присвячена дослідженню ґенітивної метафори в поетичній мовотворчості Федора Потушняка. Окреслено основні особливості ґенітивної метафори в поетичних текстах письменника на основі вивчення низки наукових праць відомих дослідників. Виявлено, що цей художній троп є одним із важливих мовних засобів, використовуваних для передачі образності висловлювання. Він заснований на вживанні граматичних конструкцій зі словами, які вказують на певну відмінкову належність, але вони у складі ґенітивної метафори мають такі відтінки значень, що виходять за межі простої вказівки на віднесеність до того чи того відмінка. У результаті дослідження доведено, що ґенітивні метафори можуть містити неявні чи явні зв’язки між об’єктами, створюючи додаткові пласти образних, асоціативних і символічних значень. Вплив ґенітивних метафор на мовну тканину художніх творів Ф. Потушняка досить значний. Вони допомагають відобразити складні поняття чи зв’язки між різними явищами, предметами, поняттями тощо. Ґенітивні метафори в мовотворчості Ф. Потушняка відображають художній світ письменника як зрозумілим й доступним для сприйняття, так і порушуючи складні мисленнєві процеси, що дають змогу витворити власну картину висновків. Крім того, ґенітивна метафора має здатність переосмислення наявних метафорних конструкцій, збагачуючи мовну систему новими можливостями виразності, образності й влучності вираження думок і почуттів. Вона відіграє важливу роль у становленні й розвитку мови, сприйнятті й розумінні навколишнього світу. У статті проаналізовано результати теоретичних досліджень сучасних учених, які вивчають основні аспекти ґенітивної метафори. Виявлено особливості ґенітивної метафори в мовотворчості Ф. Потушняка та окреслено її вплив на формування письменницького індивідуального мовного стилю.

МОРАЛЬНІ КОНСТАНТИ МОВНОЇ ОСОБИСТОСТІ СТУДЕНТІВ В УМОВАХ РОСІЙСЬКО-УКРАЇНСЬКОЇ ВІЙНИ

Світлана РОМАНЧУК — 2024-11-01

Анотація. Після повномасштабного вторгнення Російської Федерації в Україну змінена парадигма мислення в усіх українців та тих, хто це засуджує в світі. Студентство не стало осторонь. У статті йдеться про роль духовного розвитку особистості, проаналізовано різні погляди науковців на цю проблему. Також у ній охарактеризовано моральні важелі, важливі для сучасних студентів. Світлана Романчук за фактичний матеріал взяла досвід викладання в Українському гуманітарному інституті. Насамперед авторка розкрила поняття «мовна особистість», під яким пропонує розуміти носія мови, який добре володіє системою лінгвістичних знань, репродукує мовленнєву діяльність, має навички активної роботи зі словом, дбає про мову і сприяє її розвитку. Визначено, що до мовної особистості належить мовець, який забезпечує розширення функцій мови, творення україномовного середовища в усіх сферах суспільного життя, виявляє природне бажання повернутися в повсякденному спілкуванні до рідної мови, до відродження культури, традицій народу, до вироблення зразків висококультурного спілкування літературною мовою. Проаналізовано особливості формування мовної особистості в умовах російсько-української війни. Наголошено, що кожна мовна особистість повинна розвиватися духовно. Авторка зосередила увагу на тому, що духовний розвиток – це «прояв Божественного Духу в людині». Саме тому студенти почали активно займатися волонтерською діяльністю на теренах України. Другою моральною константою студентів у праці виділено донати на придбання автівок, амуніції, тепловізорів тощо для наших захисників. Третім важливим моральним чинником визначено альтруїзм, четвертим – участь студентів-емігрантів у різних благодійних фондах тих країн, куди вони переїхали. Наголошено, що в умовах війни студенти почали вдосконалювати свій рівень знання державної мови, тоді як засоби масової інформації репрезентують низький рівень мовленнєвої культури, вживаючи у своїх програмах і телеграм-каналах ненормативну лексику. Охарактеризовано медитацію як спосіб для морального самовдосконалення, відновлення сил. Принагідно акцентовано увагу й на ролі сім’ї, де ці студенти виховуються. Ще один важливий моральний чинник – вдосконалення комунікативних навичок як результат активної моральної та соціальної діяльності. У висновках наголошено на різних векторах моральних констант сучасних студентів та необхідності визначити спектри моральної допомоги студентів військовим після закінчення війни.

ПРОБЛЕМА ВІДТВОРЕННЯ ІСТОРИЧНОЇ ЛЕКСИКИ В РОМАНІ «ФОРТЕЦЯ НА БОРИСФЕНІ» ВАЛЕНТИНА ЧЕМЕРИСА

Аліна САЇК — 2024-11-01

Анотація. Наше дослідження пов’язане, з одного боку, з аналізом лексико-семантичних груп історизмів та їхніх стилістичних особливостей в романі Валентина Чемериса «Фортеця на Борисфені», а з іншого, – з розумінням нової емоційної або нової функціонально-стильової забарвленості, яку вони набувають на певному часовому зрізі. Це дає нам можливість зробити висновок, що їх уживання в мові зумовлено не тільки семантичною, а й стилістичною парадигматикою. Лексикологічні дослідження останніх років характеризує посилений інтерес до проблем розвитку мови, до механізму вдосконалення засобів лексичної номінації, вияву тенденцій розвитку слова й лексичного фонду загалом. Робота з фактичним матеріалом показала, що історична лексика не вийде з ужитку хоч би тому, що без неї неможливо створити історичний художній твір. Мета нашого дослідження полягає у вивченні стилістичних особливостей лексико-семантичних груп історичної лексики в романі «Фортеця на Борисфені» Валентина Чемериса як засобу відображення побуту, звичаїв, військової діяльності козаків. Основні методи лінгвістичного дослідження: теоретичний аналіз; порівняльно-історичний метод; описовий метод; системний аналіз (добір фактичного матеріалу та його групування). Наукова новизна дослідження полягає в проведенні самостійного комплексного аналізу історичної лексики в романі «Фортеця на Борисфені» Валентина Чемериса з погляду її семантико-функціональних та стилістично-функціональних особливостей. Зазначимо, що основна функція історичної лексики – номінація колишніх історичних реалій. У статті йтиметься про співвіднесеність історизмів зі словами одного або різних стилістичних рівнів. Щоб значення історичних слів було зрозумілим, наводитимемо контекст, у якому їх використано. У ході дослідження встановлено, що в романі Валентина Чемериса «Фортеця на Борисфені» переважають історизми, що належить до козацької лексики. Меншу кількість застарілої лексики становлять слова, пов’язані з веденням домашнього господарства, оселею або ж з працею мешканців сіл.

МОВНИЙ ПОРТРЕТ СУЧАСНОГО УКРАЇНСЬКОГО ПОЛІТИКУМУ

Анна ФЕДОРОВА — 2024-11-01

Анотація. У роботі розглянуто мовний портрет сучасного українського політикуму, проаналізовано поняття мовної особистості та її репрезентацію у сучасному українському політичному просторі. Сфокусовано увагу на дослідженні вербальних стратегій і тактик, когнітивно-дискурсивному, концептуальному вивченні мовної особистості українського політикуму. Визначено поняття «мовний портрет» і «мовна особистість», з’ясовано вербальні засоби їх репрезентації у сучасному українському політикумі. Наукова робота основана на аналізі дописів, блогів, інтерв’ю тощо сучасних репрезентантів політикуму України. Зосереджено увагу на лексичних, стилістичних особливостях комунікації представників українського політикуму, зокрема українських політичних експертів і технологів. Досліджено вплив соціальних і культурних чинників на мовлення, а також визначено роль мови у формуванні іміджу репрезентантів українського політикуму. У рамках дослідження порівняно комунікацію різних представників українського політикуму. Особливу увагу приділено тим вербальним засобам, які мовці найчастіше вживають для формування суспільної думки. Дослідження дає змогу виявити, які саме комунікативні стратегії та тактики найбільш ефективні для досягнення відповідної мети. Результати наукової роботи свідчать про те, що мовний портрет сучасного українського політикуму динамічний, він еволюціонує під впливом як зовнішніх, так і внутрішніх чинників. Ця стаття стане корисним джерелом для дослідників і всіх, хто цікавиться мовою як інструментом досягнення мети.

МОВЛЕННЄВА КОМПЕТЕНТНІСТЬ У ПРОФЕСІЙНОМУ КОНТЕКСТІ: ОСОБЛИВОСТІ УКРАЇНСЬКОЇ МОВИ

Людмила ФОМІНА — 2024-11-01

Анотація. Мовленнєва компетентність у професійному контексті є одним із ключових аспектів успішної діяльності фахівця, що зумовлює ефективність комунікації, здатність до конструктивного діалогу та співпраці, а також сприяє досягненню професійних цілей. У сучасних умовах, коли українську мову дедалі частіше використовувано в офіційно-діловому спілкуванні, питання її функціювання у професійній сфері набуває особливої актуальності. Дослідження мовленнєвої компетентності в українському професійному контексті передбачає аналіз специфічних мовних та комунікативних особливостей, що характеризують професійне спілкування. Це включає вивчення термінологічного апарату, синтаксичних конструкцій, стилістичних засобів, а також нормативного вживання мовних одиниць у різних професійних дискурсах. Важливе місце посідає розгляд питань із дотримання норм літературної мови та етичних принципів мовленнєвої поведінки, що є невід'ємним складником професійного іміджу фахівця. Українська мова у професійному контексті має низку особливостей, зумовлених як історичними чинниками, так і сучасними соціолінгвістичними процесами. Відновлення та розвиток української мови після тривалого періоду русифікації вимагає від фахівців підвищеної уваги до мовленнєвих норм, вміння адаптувати та впроваджувати нові терміни й поняття, а також дотримуватися правил мовленнєвого етикету. Отже, українськомовна компетентність у професійному контексті є складним і багатовимірним явищем, яке потребує систематичного вивчення й розвитку. Це сприятиме не лише підвищенню загальної мовної культури, але й успішній інтеграції української мови в різні професійні сфери, забезпечення їй конкурентоспроможності та престижу на сучасному ринку праці.

ЖІНОЧИЙ ПОГЛЯД НА РОСІЙСЬКО-УКРАЇНСЬКУ ВІЙНУ: ФЕМІННІ РОЛІ ТА СТРАТЕГІЇ ПОДОЛАННЯ ПСИХОЛОГІЧНИХ І ПОСТКОЛОНІАЛЬНИХ ТРАВМ У ТВОРАХ СУЧАСНОЇ УКРАЇНСЬКОЇ ДРАМАТУРГІЇ

Наталія ЮГАН — 2024-11-01

Анотація. Мета статті: класифікувати жіночі ролі та описати стратегії подолання психологічних і постколоніальних травм, висвітлені у сучасній українській жіночій драматургії про російсько-українську війну 2022–2024 рр. Методологія: цілісний аналіз літературного твору, метод класифікації, системний підхід до вивчення художньої структури тексту з використанням феміністичних стратегій в літературознавстві, психологічних теорій та концепцій, а саме теорії архетипів К. Г. Юнга, теорії травми та колективної психотравми Т. Хюбла, Дж. А. Коена, Е. Деблінгера, Дж. Л. Германа, А. П. Маннаріно. Новизна: розвідка базується на аналізі п’єс драматургинь про російсько-українську війну з порталу сучасної української драматургії Ukrdramahub, які не були об’єктом наукового дослідження. Висновки. У сучасній жіночій українській драматургії виокремлення амплуа воїна, волонтерки, матері, біженки, жертви та нараторки свідчить про суттєву зміну традиційних гендерних ролей та значний вплив екстремальної, кризової ситуації на фемінно-маскулінні стратегії поведінки жінок. Ці ролі показують, що жінка в суспільстві воєнного стану виконує функції, які раніше вважалися суто чоловічими, такі, як участь у бойових діях або активна громадська діяльність, її стратегії поведінки стають більш гнучкими та адаптивними. Жінка може бути сильною й незалежною, виконуючи роль захисниці або волонтерки, але водночас зберігати традиційні фемінні якості, такі, як материнство, емпатія, піклування про родину, слабких та нужденних. Розмивання жорстких гендерних меж, створення нових, більш комплексних моделей жіночої поведінки, втілене в постатях героїнь театрально-перформативних нарацій українських драматургинь, органічно співіснує з іншою тенденцією – актуалізацією символічного образу Берегині Роду та архетипу Великої Матері, що сприяє пропрацюванню колективних транспоколіннєвих травм, активації зв’язків з родом і пам’яттю предків, процесів усвідомленої національної ідентифікації та розриву з колоніальним минулим.