Проблеми гуманітарних наук: збірник наукових праць Дрогобицького державного педагогічного університету імені Івана Франка. Серія «Філологія»

СИМВОЛІЗМ У ЛІТЕРАТУРІ ЯК ІНСТРУМЕНТ СТІЙКОСТІ: КУЛЬТУРНІ НАРАТИВИ ТРАВМИ ТА НАДІЇ В ЧАСИ КРИЗИ

Дмитро АНДРІАНОВ — 2025-03-12

Анотація. Символізм у літературі під час воєн та криз виконує функцію збереження національної ідентичності, відновлення психологічної рівноваги та створення платформи для колективного опрацювання травми. Метою статі є дослідити символізм у літературі як інструмент формування культурного наративу та опрацювати наратив колективної травми під час воєнних конфліктів. Робота зосереджена на аналізі текстів корейської поезії часів японської окупації (1910–1945 рр.), де творчість Хан Йонуна та Кім Соволя виступає як форма спротиву, надії та національної стійкості. Паралельно проаналізовано українські літературні практики в умовах сучасної війни. В основі дослідження – літературознавчий аналіз текстів, порівняльний підхід до історичних контекстів і якісні методи інтерв’ю. Матеріал досліджено через призму символізму, культурної пам’яті та психологічного впливу. Залучено дані з корейської та української літератур, що розглянуті як культурні феномени, здатні сприяти психологічному відновленню спільнот. Стаття розкриває роль символізму в літературі як інструмента боротьби з асиміляцією національної ідентичності. Її новизна полягає в порівнянні історичного досвіду корейської та української літератур у контексті опору та психологічної стійкості. Особливу увагу приділено функції символічних образів, таких як квітка азалія в поезії Кім Соволя, та їхній здатності підтримувати колективну надію. Поезія Хан Йонуна і Кім Соволя слугує прикладом того, як художнє слово сприяє опору та відновленню спільнот. Аналогічно, сучасна українська література та мистецтво допомагають формувати наративи надії, витривалості та майбутнього відновлення, слугуючи водночас мостом між минулим і майбутнім, допомагаючи зберігати історичну пам’ять і передавати досвід наступним поколінням. Символізм як художній прийом є універсальним засобом подолання кризи, адже він апелює до емоцій, культури та колективної свідомості, забезпечуючи естетичну й духовну підтримку суспільству в часи потрясінь.

ІНТЕРТЕКСТУАЛЬНІСТЬ У ТРАНСНАЦІОНАЛЬНІЙ ЛІТЕРАТУРІ (НА МАТЕРІАЛІ РОМАНУ КАТЕРИНИ ПЕТРОВСЬКОЇ «МАБУТЬ ЕСТЕР»)

Олексій АНХИМ — 2025-03-12

Анотація. Інтертекстуальність відіграє важливу роль у транснаціональній літературі, адже дозволяє авторам поєднувати різні культурні, історичні та мовні елементи, створюючи багатогранний текст. Вона виступає інструментом для відображення глобалізованого світу, де кордони між націями і культурами стають дедалі розмитішими. Водночас через інтертекстуальні посилання автори мають змогу передати складні культурні, історичні або емоційні аспекти твору, а читачі отримують можливість вступити в діалог із текстами з усього світу, що сприяє розширенню їхнього кругозору та переосмисленню національної, культурної та/або етнічної ідентичності. Отже, інтертекстуальні посилання в транснаціональній літературі створюють можливості для багатогранного діалогу між культурами, сприяючи розумінню складної глобальної ідентичності та викликів сучасного світу. У статті проаналізовані унікальні особливості інтертекстуальних зв’язків у творах транснаціональної літератури, які випливають з багатомовного та багатокультурного контексту її створення. З’ясовано, що завдяки своїй білінгвальності, транснаціональні автори мають доступ до різних культурних, літературних і медійних архівів, що оприявнене в їхніх творах у формі переплетення і змішування. Одночасно звертаючись до різних літературних традицій, транснаціональні автори створюють поліфонічні тексти, де класичні твори адаптовано до сучасних реалій або іншого культурного контексту. Зрештою, транснаціональна література за допомогою інтертекстуальності розширює горизонти літератури, створюючи поліфонію голосів, де кожен читач може знайти щось близьке йому культурно чи особисто. Роман сучасної німецькомовної авторки українського походження Катерини Петровської «Мабуть Естер» є яскравим прикладом транснаціональної літератури. Тут за допомогою інтертекстуальних посилань авторка не лише показує взаємодію між різними націями та культурами, між локальним і глобальним, але й підкреслює гібридну природу транснаціональної літератури і складність сучасного світу, де перетинаються і змішуються локальні й глобальні ідентичності.

СИНОНІМІЧНІ РЯДИ ПРИКМЕТНИКІВ РОЗМІРУ ЗІ ЗНАЧЕННЯМ «ВЕЛИКА ВЕЛИЧИНА» В АНГЛІЙСЬКІЙ МОВІ

Наталія БЕРЕГОВЕНКО — 2025-03-12

Анотація. Наукова розвідка має на меті сформувати корпус англійських прикметників зі значенням розміру «велика величина» та визначити лексико-семантичні особливості цього шару лексики шляхом поділу на синонімічні ряди на основі диференційних ознак. Матеріалом дослідження послугували дані, отримані з тлумачних, синонімічних і частотних словників. Приклади, що ілюструють основні принципи сполучуваності лексем, узято з The Oxford English Dictionary. У роботі використано семасіологічний підхід до аналізу одиниць дослідження. Найоптимальнішою для вивчення він визнає лексико-семантичну групу слів, що об’єднує в своєму складі семантично однорідні слова однієї частини мови. Критерієм виокремлення лексико-семантичної групи є семантичний, що передбачає наявність смислових зв’язків з погляду лексичних значень слів. Наукова новизна дослідження полягає в розробленні загальної структури функціонально-семантичних характеристик цих прикметників, що мають значення просторової орієнтації в довжину, ширину, висоту, глибину, товщину, та у встановленні їхньої ролі в побудові системи семантичних груп прикметників сучасної англійської мови. Результатом дослідження є об’єднання англійських прикметників у тематичні групи та визначення диференційних ознак синонімічних рядів цих прикметників. Виділено етимологічні паралелі прикметників great (великий), large (великий), big (великий) та встановлено їхню належність до найдавнішого шару англійської лексики. Встановлено, що прикметник large використовуваний переважно для позначення великого об’єму предмета; great – окрім передачі великого розміру об’єктів, часто має за супровідне якесь із емфатичних значень: здивування, захоплення тощо; big уживано на позначення великої маси та ваги предмета. Визначено експресивність прикметників аналізованих синонімічних рядів. Окреслено перспективи дослідження інших мікрополів категорії параметричності, особливо середнього та однакового розмірів, особливостей вживання лексичних одиниць усіх мовних рівнів поля параметричності.

СТАНОВЛЕННЯ ТА РОЗВИТОК ПОЛІТИЧНОЇ ЛІНГВІСТИКИ В КОНТЕКСТІ ГЛОБАЛЬНИХ СУСПІЛЬНИХ ТРАНСФОРМАЦІЙ

Ілона БРОВАРСЬКА — 2025-03-12

Анотація. У цій розвідці запропоновано огляд основних етапів становлення політичної лінгвістики, кожен з яких ознаменований з’явою різних концепцій політичної комунікації, що відповідали потребам часу та історичному контекстові. Встановлено, що проблеми політичної лінгвістики беруть свій початок ще в античній риториці, проте зі з’явою нових засобів комунікації фокус уваги дослідників поступово зміщується з вивчення риторичної майстерності політичних мовців до досліджень політичної комунікації. Політична комунікація – це інтерактивний процес, що передбачає передачу інформації серед політиків, ЗМІ та громадськості та здійснюваний вниз від владних інституцій до громадян, горизонтально – у зв’язках між політичними акторами, а також вгору – від громадської думки до влади. Перша світова війна послугувала поштовхом до вивчення політичної комунікації в контексті суспільно-політичних процесів, тоді як Друга світова лиш увиразнила актуальність цих наукових досліджень. Базуючись на теоретичних засадах соціальної психології, науковці вивчали механізми маніпуляції громадською свідомістю, застосовувані в пропаганді та політичній агітації. У цей час з’явилась дворівнева модель комунікації (the two-step flow of communication) П. Лазарсфельда, методика контент-аналізу й п’ятикомпонентна модель комунікації Г. Лассвелла. Аналіз лексичних та пунктуаційних мовних засобів, активованих у тоталітарному дискурсі, продемонстрував, як мова може стати інструментом для викривлення навколишньої дійсності. Дослідження, присвячені вивченню політичної комунікації, були підсилені концепціями, напрацьованими у сфері масової комунікації, зокрема щодо мови «ефектів» та «впливів» (a language of «effects» and «influences»). У цей період популярності набувають теорії порядку денного (agenda-setting theory), фреймінгу (framing) та праймінгу (priming), суголосні з позицією про те, що ЗМІ потенційно здатні впливати на установки аудиторії, суттєво, проте, залежні від уже сформованих упереджень, позначуваних значною мірою на процесах обробки медіа-повідомлень. Застосування цифрових медіатехнологій, зростання популярності соціальних мереж засвідчили новий етап у розвитку політичної лінгвістики, що досі триває.

ДІЄСЛОВА ЯК ЗАСОБИ ЗВ’ЯЗНОСТІ В АНГЛІЙСЬКОМУ ХУДОЖНЬОМУ ТЕКСТІ

Ірина ДІЛАЙ — 2025-03-12

Анотація. У статті розглянуто дієслівні засоби зв’язності в англійському художньому тексті. Теоретико-методологічним підґрунтям дослідження слугує системно-функційна граматика М. А. К. Геллідея, теорія лексичного праймінгу та дискурсний аналіз, підкріплені кількісними корпусними даними. Джерелом дослідження послугували художньо-прозові твори сучасної канадської авторки Маргарет Етвуд. Проаналізовано реалізацію формально-логічної зв’язності (когезії) та змістово-тематичної зв’язності (когерентності) за допомогою дієслівних засобів. Встановлено, що когезія досягається засобами дієслівної граматики: вживанням відповідних часових форм як засобів темпорального дейксису, чергуванням активного та пасивного часів, простих та складних речень, синтаксичними повторами, застосуванням лексико-граматичних трансформацій, зокрема дієслівного заміщення, дейктичними засобами на позначення просторових відношень. Когерентність у тексті забезпечена низкою асоціативних відношень між дієсловами в межах тексту: синонімією, антонімією, гіпонімією, відношенням логічного слідування, пресупозиціями, імплікатурами, повторами, ключовими дієсловами, типовими дієслівними колокаціями тощо. Окремі дієслівні засоби зв’язності виявлено на основі комп’ютерного опрацювання тексту: ключові дієслова, типові колокації та дієслівні шаблони. На основі проведеного аналізу підтверджено важливість дієслів у забезпеченні текстотвірної метафункції мови. Виявлено, що в проаналізованих художньо-прозових творах М. Етвуд представлена зав’язана на дієсловах асоціативна семантична мережа, у якій дієслова є вузлами активації. Дієслівні парадигматичні лексико-семантичні відношення, активовані в текстах, засвідчують внесок дієслова в забезпечення текстової зв’язності. Отже, вивчення текстотвірного потенціалу англійського дієслова сприяє холістичному баченню його функційного потенціалу.

ЛІТЕРАТУРНА ЖУРНАЛІСТИКА ЯК ОКРЕМИЙ НАУКОВИЙ МЕТОД: ЕТАПИ СТАНОВЛЕННЯ

Уляна ЖОРНОКУЙ — 2025-03-12

Анотація. У сучасному постінформаційному суспільстві літературна журналістика зазнає значних трансформацій. Головними викликами є забезпечення достовірності інформації, її оптимальне представлення та адаптація до потреб різних вікових груп читачів, що безпосередньо впливає на жанрові особливості та проблематику твору. Вивчення літературної журналістики ускладнене браком комплексних наукових досліджень. Вітчизняні науковці здебільшого розглядають її як другорядну дисципліну порівняно з літературознавством. В умовах діджиталізації та домінування клікбейтного контенту фахівці літературної журналістики змушені постійно шукати нові способи популяризації своїх матеріалів. Вітчизняні дослідники Л. Шутяк, О. Харченко, К. Сільман лише частково висвітлювали окремі аспекти літературної журналістики. Натомість англомовні науковці, зокрема С. М. Здовч, Л. Гуткайнд, Р. Нордквіст, приділяють цьому напряму значно більше уваги. Дослідити еволюцію літературної журналістики, простежити етапи її культурно- історичного становлення та виокремити характерні особливості творів найвидатніших представників на різних етапах розвитку стало метою цього дослідження. Літературна журналістика як жанр сформувалася у XX столітті завдяки таким видатним авторам, як Трумен Капоте, Норман Мейлер та Том Вулф. Проте її витоки простежуємо набагато раніше – у творах Даніеля Дефо, Джонатана Свіфта, Чарльза Дікенса та Марка Твена. Можна виділити три основні періоди її розвитку: ранній етап, «нова літературна журналістика» 1960-х років та період після 1970 року, кожен з яких має унікальні стилістичні та жанрові особливості. Літературна журналістика продовжує розвиватися, реагуючи на культурні, соціальні та технологічні зміни. Її міждисциплінарна природа становить водночас і виклик, і потенціал для подальших досліджень. Науковці поступово розширюють розуміння цього феномену, демонструючи, що літературна журналістика виходить за межі традиційного журналістського підходу, наближаючись до художньої літератури через експериментальні форми та способи текстуального вираження.

АНАЛІЗ ЛІТЕРАТУРНИХ ПЕРСОНАЖІВ В ЕКСПЕРТИЗІ ОБ’ЄКТІВ АВТОРСЬКОГО ПРАВА

Михайло КАЛІНІЧЕНКО — 2025-03-12

Анотація. Мета статті полягає в розробленні комплексної методології аналізу літературних персонажів у рамках експертизи об’єктів авторського права, що уможливлює належне визначення рівня оригінальності та унікальності персонажів як складників літературного твору. У сучасних умовах, коли кількість юридичних спорів щодо порушень авторського права продовжує зростати, дослідження специфіки літературних персонажів як окремих об’єктів авторського права набуває особливої актуальності. Аналіз літературних персонажів є важливим інструментом у контексті вирішення спорів щодо плагіату та порушення авторських прав, адже саме персонажі часто стають одними з найбільш впізнаваних і значущих елементів художніх творів. У цій розвідці застосовано міждисциплінарний підхід, що включає кілька методологічних компонентів. Перший компонент – методи порівняльного літературознавчого аналізу, спрямовані на виявлення текстуальних і стилістичних особливостей персонажів, їхніх поведінкових і мовних характеристик. Другий компонент – елементи юридичного аналізу авторського права, які забезпечують правову оцінку унікальності персонажів і меж допустимих запозичень. Третій компонент – методи когнітивної лінгвістики, що допомагають досліджувати мовні маркери характерів персонажів, їхній дискурсивний внесок у структуру тексту та концептуальні особливості. Наукова новизна дослідження полягає у створенні універсальної моделі аналізу літературних персонажів, яка враховує як текстуальні, так і концептуальні особливості героїв з метою визначення їхнього правового статусу як потенційних об’єктів авторського права. У статті обґрунтовано, що літературний персонаж може вважатися оригінальним, якщо його характеристики достатньо унікальні та новаторські в межах художнього контексту. Запропонована модель передбачає аналіз таких критеріїв, як опис зовнішності, внутрішніх характеристик, психологічного розвитку, мовних особливостей, соціального контексту та авторських інтерпретацій. Окремо розглянуто питання меж допустимих запозичень характеристик персонажів та їхнього впливу на оригінальність твору. Визначено, що надмірне запозичення зовнішніх чи внутрішніх рис персонажа може знизити рівень його унікальності та викликати сумніви щодо оригінальності твору загалом. Також у статті приділено увагу концептуальним аспектам аналізу, таким як порівняння ідей, втілених у літературних персонажах, і способів реалізації їх у тексті. У висновках доведено, що детальний аналіз літературних персонажів може бути ключовим інструментом у вирішенні юридичних спорів щодо порушень авторського права. Визначено критерії, які дадуть змогу експертам чітко розмежовувати запозичення та оригінальність літературного твору. Запропонована методологія сприятиме уніфікації експертних підходів у сфері авторського права та підвищенню точності юридичних оцінок.

МЕТАФОРИЧНО-КОНВЕРСІЙНІ ПРОЦЕСИ В ГРУПІ ІМЕННИКІВ НА ПОЗНАЧЕННЯ МУЗИЧНИХ ІНСТРУМЕНТІВ В АНГЛІЙСЬКІЙ МОВІ

Світлана КРИШТАЛЬ — 2025-03-12

Анотація. У статті явище метафоричної конверсії досліджено як спосіб утворення метафоричних дієслів в англійській мові. Метафоричний аспект конверсійних процесів на матеріалі англійської мови до цього часу не був предметом системних розвідок. Цей факт робить його вивчення актуальним і таким, що розширить уявлення про можливості дериваційних процесів в англійській мові. Метафорична дієслівна конверсія розвивається на базі іменників, що функціонують як твірні слова і можуть належати до різних лексико-тематичних груп. У цій розвідці метафорична конверсія проаналізована на матеріалі іменників, що називають музичні інструменти (наприклад, harp – арфа → to harp – правити те саме). За мету поставлено з’ясувати специфіку метафоричного перенесення під час конверсії назв музичних інструментів у дієслова й визначити роль досліджуваної групи слів у системі метафорико-конверсійного словотворення англійської мови. До складу групи слів на позначення музичних інструментів входить значна кількість похідних та двокомпонентних лексичних одиниць, що, як відомо, значно уповільнює конверсію. Кількість іменників, що послугували основою для утворення метафоричних дієслів, становить 18% від загальної кількості проаналізованих іменників-назв музичних інструментів. Однак незважаючи на невелику (як порівняти з іншими групами слів) частку формоутворювальних іменників, вони переконливо демонструють загальні тенденції метафоричного словотворення в процесі переходу іменника в дієслово і гармонійно вписуються в загальну систему метафоричних дієслів, утворених за допомогою конверсії. У результаті з’ясовано, що метафоричне переосмислення в досліджуваній групі одиниць розвивається за двома напрямами. Основу першого напряму формує порівняння та аналогія між двома реальними ситуаціями, із яких однією є гра на музичному інструменті або сам інструмент, а іншою – дія, яка потребує метафоричного найменування. Другий напрям заснований на порівнянні реальної ситуації, що потребує найменування, з асоціаціями, які викликає гра на певному музичному інструменті або сам інструмент. Результатом метафоричного дієслівного словотворення, заснованого на другому типі переосмислення, є метафоричні дієслова, що можуть передавати ставлення (здебільшого негативне) до дій, які вони позначають. У статті зроблено висновок, що метафорично-конверсійне словотворення є продуктивним способом англійського словотвору і його роль у поповненні словникового складу англійської мови буде зростати.

АНТИЧНІ МІФИ ЯК ПРОЛОГ ДО СУЧАСНИХ СТРАХІВ ПЕРЕД ШТУЧНИМ ІНТЕЛЕКТОМ

Ольга ЛЕФТЕРОВА — 2025-03-12

Анотація. У статті порушено етичні питання взаємодії людини і штучного інтелекту в постінформаційному суспільстві, античний міф розглянуто як пролог до сучасних страхів перед новими технологіями. Штучний інтелект (ШІ) – це інструмент, який радикально змінює суспільство і ставить перед людством нові виклики, пов’язані з етикою, безпекою та відповідальністю. Мета цієї розвідки – дати основу для розуміння деяких характеристик штучного інтелекту через схожість ШІ з історією міфологічних постатей, розкрити небезпеки та етичні виклики ШІ на сучасному етапі розвитку людства через осмислення цих паралелей з античною мудрістю. У художній літературі тематика ШІ посідає особливе місце, оскільки еволюція концепції ШІ в літературі відображає культурні, наукові та етичні питання, дає багатий матеріал для роздумів про природу людини, технології та майбутнє. Концепція ШІ сформована в античності і зіперта на міфи, пов’язані зі спробами осягнути природу розуму та реалізувати людські функції за допомогою механізмів. Античні міфи попереджають, що технології завжди мають бути інструментом, а не метою, що людина повинна усвідомлювати наслідки свого творіння і дотримуватися балансу між прогресом і відповідальністю. Антична людина, відтворюючи в міфах свої страхи та сподівання, прагнула віднайти межу між живим і неживим, природним і штучним. Сучасний ШІ, особливо у формах, близьких до людської, знову ставить перед людством ті самі питання. Чи може штучний інтелект бути морально відповідальним? Чи потрібно створювати системи, які перевершують людські можливості? Міфи про Талоса та «живі статуї» Дедала нагадують, що технології, створені для захисту та користі, можуть стати джерелом небезпеки, якщо вийдуть з-під контролю. Тож сучасні розробники ШІ мають дослуховуватися до порад, які імпліцитно представлені в античній міфології. Дослідження цієї проблеми містить у собі значний теоретичний і практичний потенціал, оскільки об’єднує міфологію, філософію, етику, психологію та технології. Подальше вивчення окресленого кола питань допоможе не лише краще зрозуміти страхи та сподівання сучасного суспільства, а й сприятиме формуванню етичної бази для роботи з інноваціями, які змінюють світ. У перспективі можлива також підготовка рекомендацій для освітніх і технологічних програм, які б включали міфологічні сюжети як інструмент для аналізу етичних викликів та популяризації відповідального підходу до розробки й використання ШІ.

ПАТЕРНИ РОДИННОЇ ТРАВМИ В РОМАНІ АҐНЕТИ ПЛЕЄЛЬ «ЗИМА В СТОКГОЛЬМІ»

Галина МАТУСЯК — 2025-03-12

Анотація. У романі «Зима в Стокгольмі» Аґнета Плеєль зображує спроби головної героїні зрозуміти причини своєї внутрішньої дезінтеграції та проблем в особистому житті. Мета статті – ідентифікувати патерни родинної травми у творі шведської письменниці та визначити їхню роль у психологізації образу головної героїні. Методологічна основа дослідження – праця американського психолога М. Волінна «Це почалося не з тебе. Як успадкована родинна травма формує нас і як розірвати це коло», у якій науковець обґрунтовує транспоколіннєвий характер травматичного досвіду та пропонує шляхи до зцілення. Попри те що роман А. Плеєль «Зима в Стокгольмі» перекладений українською мовою і виданий ще 2019 року, він до цього часу перебуває поза належною увагою літературознавців. З огляду на брак публікацій про цей твір і потребу заповнити наявну лакуну, вважаємо тему нашої розвідки актуальною, а її наукову новизну вмотивовуємо тим, що роман А. Плеєль уперше проаналізований у вітчизняному літературознавстві як художня проєкція успадкованої родинної травми. Використання праці М. Волінна як методологічної основи дослідження уможливило ідентифікацію патернів родинної травми в романі А. Плеєль «Зима в Стокгольмі». Головна героїня твору в процесі самоаналізу й інтерпретації снів виявила причини внутрішніх конфліктів і проблем у стосунках із чоловіками: емоційний розрив з матір’ю та злиття з переживаннями батьків. Намагання заслужити любов, яку вона недоотримала в сім’ї через деструктивні стосунки, спричинило надмірну відповідальність, прагнення всіх задовольнити й брати весь тягар на себе, відчуття перенавантаження, страх втратити близькість, проблеми з жіночністю, емоційну неприступність і постійну тривожність. Головна героїня усвідомила, що стоїть за її конфліктами, і прийняла батьків після їхнього примирення, а це допомогло їй зцілитися від колишніх образ і визволитися від старих поведінкових моделей. Перспективи подальших досліджень роману «Зима в Стокгольмі» вбачаємо у вивченні образу головної героїні у вимірах гендерних студій.

КОНЦЕПТ SAFETY В АНГЛОМОВНІЙ КАРТИНІ СВІТУ

Маргарита МОРОЗОВА — 2025-03-12

Анотація. У статті йдеться про варіанти репрезентації концепту safety в англомовній картині світу. Встановлено, що у процесі пізнання навколишнього світу саме концепт виявляється тією одиницею, у якій репрезентований результат цього процесу. Відображення дійсності в мовній свідомості відбувається на рівні концептів – явищ, які виникають у свідомості індивіда, оскільки відображають його сприйняття об’єкта, тісно пов’язані з культурою народу і найяскравіше віддеркалюють специфіку колективної свідомості. Незважаючи на те, що в науковій літературі представлено досить багато наукових розвідок, присвячених різним концептам в англомовній картині світу, концепт safety ще не був предметом окремої розвідки в цьому контексті. У зв’язку з цим проблема сприйняття концепту safety і його розуміння видаються особливо актуальними в сучасному суспільстві в умовах викликів сьогодення. Мета цієї розвідки – встановлення меж концепту safety в англійській мові на основі вивчення дефініцій safety / security (безпека, захист), які становлять ядро цього концепту, а також їхніх похідних. Дослідження охоплює основні значення концептів safety (захист), security (безпека), secure (захищати), safe (безпечний), які під час зіставлення словникових даних виявили спільну область значень. Розглянуто дефініції зазначених слів у чотирьох англомовних словниках (The MacMillan English Dictionary, Merriam-Webster Dictionary, Cambridge International Dictionary of English, Longman Dictionary of Contemporary English). Зроблено висновок про основні значення лексеми security, що зафіксовані кожним із розглянутих словників і які становлять основний набір семем аналізованої одиниці. Відзначено, що дефініції двох розглянутих у цьому дослідженні англійських лексем (safety і security) частково збігаються. Спільними для них є такі значення, як: ‘не представляє небезпеки або ризику’; ‘не перебуває під загрозою або не ризиковий’; ‘такий, якому ніщо не загрожує, який у безпеці, тобто захищений від ризику, загрози тощо’. Лексеми, спільнокореневі з safety і security, мають, поряд із спільними, також і специфічні значення.

ЯДРО АНТРОПОНІМНОГО ПРОСТОРУ РОМАНУ ЕРНЕСТА ГЕМІНҐВЕЯ «FOR WHOM THE BELL TOLLS»

Вікторія ПАТРІАРХ — 2025-03-12

Анотація. Стаття присвячена дослідженню ядерної зони антропонімного простору роману Ернеста Гемінґвея «For Whom the Bell Tolls». Літературно-художні антропоніми мають величезний вплив на формування образності, визначають «обличчя» художнього твору, виконують сюжетотвірну роль. Мета дослідження – виявлення та аналіз ядра антропонімного простору роману; потрактування власних імен художнього тексту як значущих маркерів індивідуально-авторської картини світу, що відображають погляди письменника на світ, людину, культуру, характер війни тощо. Досягнення поставленої мети передбачає розв’язання таких завдань: виокремити стрижневі антропоніми, ужиті в антивоєнному романі «For whom the bell tolls»; розкрити семантико-стилістичну специфіку імен головних дійових осіб роману; визначити їхнє змістово-функційне навантаження та вплив на формування образності тексту. Об’єкт дослідження – антропоетоніми роману «For whom the bell tolls». Предмет дослідження – семантика і поетика власних імен, уналежнених до ядерної зони онімного простору досліджуваного роману. У статті використані такі методи дослідження: описовий метод; інтерпретація та узагальнення, які допомогли виявити, систематизувати та проаналізувати власні імена; контекстуально-інтерпретаційний метод (для визначення семантичного навантаження літературно-художніх антропонімів), метод етимологічного аналізу (для з’ясування внутрішньої форми власних імен). Наукова новизна дослідження полягає в тому, що в ньому вперше проаналізовано ядро антропонімного простору роману Ернеста Гемінґвея «For whom the bell tolls». Доведено тексто-, сюжето- й образотвірну роль антропоетонімів, з’ясовано їхню семантичну структуру, визначено парадигми іменування. Антропонімний простір роману «For Whom the Bell Tolls» налічує велику кількість вигаданих і «реальних» історико-культурних імен, які вміщують контекстні – інтертекстуальні, явні (експліцитні) – приховані (імпліцитні) смисли. Інтерпретація антропонімного простору допомогла з’ясувати ідейну концепцію роману й адекватно описати індивідуально-авторську картину світу письменника.

АБРЕВІАТУРИ ВІЙСЬКОВОЇ ТЕРМІНОСИСТЕМИ В СУЧАСНІЙ АНГЛІЙСЬКІЙ МОВІ

Надія СКИБИЦЬКА — 2025-03-12

Анотація. Статтю присвячено аналізові новітніх тенденцій творення абревіатур у сучасній англійській військовій термінологічній системі. Абревіація поширена у світових мовах, вона належить до мовних універсалій та є способом стислої передачі інформації. Серед причин її з’яви дослідники називають: бурхливий розвиток інформаційних технологій, науковий поступ, збільшення потоку інформації, стрімкий розвиток засобів масової комунікації. Вони сприяють створенню таких умов для спілкування, які стимулюють дедалі більшу з’яву скорочень. Складні денотати, які з’являються, потребують відповідних складних найменувань – складних слів чи словосполучень, багатокомпонентних термінологічних сполук. Користуючись принципом найменших зусиль або законом економії мовних засобів, мовці скорочують багатокомпонентні термінологічні сполуки до ініціальних абревіатур, застосовують усічення, що згодом здобувають статус слів у мові, обростають похідними одиницями. Помітне зростання нових типів скорочених слів, так званих частково скорочених. Дослідження висвітлює зміни в англійській абревіації та розкриває лінгвістичну детермінованість актуальних процесів в англомовній військовій терміносистемі. Виявлено найпродуктивніші моделі та виділено тематичні групи: назви «озброєння», «бронетехніки», «радіоелектронних засобів боротьби, «авіації», «способів ведення розвідки». В усіх виділених тематичних групах помітним є превалювання ініціальних абревіатур, омонімічність термінів та омоакронімія. У результаті систематизації матеріалу дослідження зроблено висновок про домінування іменного словотворення. Аналізовані абревіатури є здебільшого ініціалізмами, поширені акроніми та буквено-цифрові скорочення. Виявлено міграційні процеси в термінології, коли терміни виходять за межі вузькоспеціалізованого вжитку, поповнюють ряди загальновживаної лексики, однак більшість таких випадків не засвідчує їхнього детермінування.

ІВАН КОТЛЯРЕВСЬКИЙ, ІНТЕРТЕКСТУАЛЬНІСТЬ І КУЛЬТУРНИЙ КОЛОНІАЛІЗМ (НА МАТЕРІАЛІ БІОГРАФІЧНОГО РОМАНУ БОРИСА ЛЕВІНА «ВИДНО ШЛЯХИ ПОЛТАВСЬКІЇ»)

Людмила СКОРИНА — 2025-03-12

Анотація. Стаття присвячена дослідженню інтертекстуальності як маркера культурного колоніалізму в біографічному романі Б. Левіна «Видно шляхи полтавськії». Її актуальність зумовлена потребою розширити й поглибити студії художної біографістики з застосуванням інтертекстуального й постколоніального методів. Мета статті – проаналізувати інтертекстуальне поле роману «Видно шляхи полтавськії», простежити зумовленість вибору інтертекстем політикою культурного колоніалізму в СРСР. У результаті проведеного дослідження в інтертекстуальному полі роману виокремлено п’ять груп прототекстів: 1) фольклорні твори (народні пісні, перекази, паремії), застосовані для моделювання національно маркованого художнього світу; з’ясовано, що романіст використав не лише реальні фольклорні прототексти, а й фіктивну інтертекстуальність (пісня Пантелія); 2) крилаті вислови біблійного походження у творі рідкісні (у зв’язку з розгортанням антирелігійної пропаганди в СРСР); 3) згадки про твори зарубіжних письменників (Анакреонта, Апулея, Вергілія, Горація, Овідія, а також В. Шекспіра, Ж.-Б. Мольєра, Расіна та ін.) у контексті характеристики особливостей тогочасної літературної освіти; 4) українська література «до Котляревського» у романі – «порожній простір», у якому фігурують лише згадки про Г. Сковороду і «Євхарістіріон», інші представники давнього українського письменства проігноровані; із сучасників І. Котляревського побіжно згадані Г. Квітка-Основ’яненко, В. Гоголь і Т. Шевченко; 5) російське письменство презентоване в романі дуже широко (23 автори – від О. Аблесимова до О. Шаховського). Автор протиставляє літератури метрополії (російську) як іманентно вищу, інтелектуально й естетично вартіснішу й «культурної провінції» (українську) як вторинну, низьку, меншовартісну. Експлікація інтертекстуального простору засвідчує, що Б. Левін конструював його з урахуванням принципів культурного колоніалізму (в ієрархії цінностей найвищу вартість мають «товари» культури-домінатора; пропагується міф про універсальність колонізатора, з якою контрастує обмеженість колонізованого; культурні установи імперії функціонують так, що її центр стає відомим і цінним, а колонії майже невидимі).

ХУДОЖНІ ТРОПИ ТА ФІГУРИ ЯК ВИРАЗНИКИ АКСІОЛОГІЧНОЇ МОДАЛЬНОСТІ У СУЧАСНОМУ НІМЕЦЬКОМУ ПОЛІТИЧНОМУ ДИСКУРСІ: ФУНКЦІОНАЛЬНИЙ АСПЕКТ

Валентина СУХОМЛИН — 2025-03-12

Анотація. Стаття присвячена дослідженню стилістичних засобів, зокрема художніх тропів та фігур як виразників аксіологічної модальності. Матеріалом проведеної розвідки стали аналітичні статті публіцистичного стилю, вибрані з онлайн-видань німецьких журналів «Stern» та «Spiegel». Мета статті випливає з її теми й полягає в якісному та кількісному аналізі визначених стилістичних засобів та обґрунтуванню результатів дослідження. Методом суцільного добору відібрано та проаналізовано 20 семантико-структурних єдностей, що становлять одне тематичне ціле. Цю кількість вважаємо достатньою для такого формату дослідження. Можлива допустима похибка не впливає на достовірність результатів. Для досягнення поставленої мети використано й інші методи наукового дослідження, зокрема: аналітичний метод, на основі якого вивчено наукові джерела з застосуванням аналізу та систематизації; метод теоретичного аналізу, який сприяв обґрунтуванню наукових положень і формулюванню висновків. Наукова новизна проведеного дослідження полягає у виборі рубрики публіцистичних статей, а також якісного й кількісного аналізу отриманих результатів. У статті проведено ланцюжковий аналіз аксіологічної модальності як різновиду суб’єктивної модальності, художніх тропів і фігур як засобів вираження цієї мовної категорії, прокоментовано вибір їх авторами статей. За отриманими результатами зроблено висновок, що функційний підхід визначальний у виборі мовного оформлення статей їхніми авторами, бо крізь призму цього підходу реалізуються основні завдання публіцистичного дискурсу, а саме: інформування читача, вплив на його думку, переконання, освіта та просвіта. Основними ж функціями тропів та фігур є вплив на слухача, привернення й утримання його уваги, зацікавлення змістом, надання мові образності, переконливості, вишуканості та краси. Тож зіставивши завдання публіцистичного дискурсу з функціями тропів та фігур, доходимо висновку, що за допомогою використання цих стилістичних засобів автор статті демонструє свою майстерність журналіста та формує загальну громадську думку щодо певного явища, проблеми чи події. Саме завдяки художнім тропам і фігурам автор ніби загортає цукерку в красиву обгортку, від якої залежить, наскільки успішно цукерка буде продана.

ПРЕЦЕДЕНТНІ ФЕНОМЕНИ В РЕКЛАМНИХ ОГОЛОШЕННЯХ ЗАХІДНОУКРАЇНСЬКИХ КООПЕРАТИВНИХ ТОВАРИСТВ

Людмила ТКАЧ — 2025-03-12

Анотація. У статті проаналізовано стилістичні особливості української реклами, створеної у міжвоєнний період ХХ ст. Рекламні тексти західноукраїнських кооперативних товариств – підприємств, банків, страхових установ – відображають комплексний характер їхніх суспільно-економічних завдань: піднесення добробуту українців, рівня їхньої національної свідомості та популяризацію культурної спадщини. Мета статті полягає в розкритті зв’язку змістових компонентів рекламних оголошень з рекламною стратегією, орієнтованою на когнітивну базу потенційних клієнтів-українців та інструментальну актуалізацію її складників – прецедентних феноменів. Методологія дослідження спирається на первинне формування, систематизацію, опис та аналіз джерельної бази – рекламних оголошень кооперативних товариств «Дністер», підприємств «Меріда», «Реґулятор», «Суспільний промисл», «Фортуна нова», що були опубліковані на сторінках львівської газети «Діло» в 1920–1930-х рр. Основу мовознавчого аналізу рекламних оголошень становить описово-інтерпретаційний метод, що дає змогу встановити фольклорно-звичаєвий та культурно-історичний контексти вживання прецедентних власних назв, прецедентних висловів, змалювання прецедентних ситуацій як семіотично важливих, релевантних до рекламної стратегії знаків української національної культури. Наукова новизна роботи полягає в тому, що вперше в сучасному українському мовознавстві явища прецедентності та інтертекстуальності розглянуто на матеріалі рекламних оголошень, теж уперше введених у мовознавчий обіг. Висновки щодо конкретно встановлених фактів використання власних назв, ситуацій, сталих мовних зворотів, текстів різного походження (фольклорних, книжно-концептуальних, авторських, популярних) можуть бути сформульовані як твердження, що українська реклама досліджуваного періоду має виразну орієнтацію на клієнтів із відповідною культурною компетенцією й засвідчує розвиток рекламного стилю української мови в тісних зв’язках з українською культурною традицією в її вербально-текстовому вияві.

МОВНА КАТЕГОРИЗАЦІЯ РУХУ У ВОДНОМУ ПРОСТОРІ (НА МАТЕРІАЛІ УКРАЇНСЬКОЇ ТА АНГЛІЙСЬКОЇ ФРАЗЕОЛОГІЇ)

Марія ФЕДУРКО — 2025-03-12

Анотація. У статті розглянуто особливості фразеологічної репрезентації філософської категорії руху; доведено, що рух є невід’ємною характеристикою матерії, без якої неможливо пояснити будь-які зміни; аргументовано, що категорія руху є центральною для людини, оскільки її діяльність у просторі та часі неможлива без руху; підкреслено, що важливість води для життя людини усвідомлювано здавна й це підтверджено міфологічними уявленнями різних культур; виділено фразеологізми з ключовими дієсловами, які позначають рух у водному просторі. Мета статті – контрастивний розгляд ідіом із компонентом на позначення руху у водному просторі в неблизькоспоріднених мовно-культурних системах (українській та англійській). Її актуальність вмотивована кількома чинниками: 1) вимогою врахування в лінгвістичному аналізі здобутків інших наук (психології, філософії, етнології, культурології тощо), що уможливлює розгляд мови як втілення культури, її частину, автора, продукт та основу; 2) потребою вивчення особливостей мовної категоризації руху в водному просторі засобами фразеології; 3) потребою компаративного розгляду змісту, структури, особливостей функціювання цих одиниць у різних лінгвокультурних просторах, зокрема у мовах слов’янської та германської класифікаційних груп. У статті фразеотемантичну групу «Рух у водному просторі» розглянуто як складник фразеотематичного поля «Рух», побудовану навколо концепту РУХ, та проаналізовано її складники – фразеосемантичні поля «активний рух» і «пасивний рух». Доведено, що ідеографічне представлення фразеологічних одиниць дає змогу виявити своєрідну таксономію семантичних груп фразем, їхні парадигматичні й синтагматичні відношення, їхню якісну й кількісну типологічну структуру, пов’язаність семантики руху з мотивацією рис характеру людини; з’ясовано, що більшість фразем зі значенням руху водою має видозмінену семантику, трансформовану з власне фізичного руху в рух об’єкта в соціумі, його активну / пасивну діяльність, у міжособистісні стосунки, у деякі морально-етичні та інші прагматичні характеристики й оцінки. Перспективу подальших розвідок становить дослідження руху тварин водного простору у слов’янських та романських мовах.

РОЛЬ ПРАКТИЧНОЇ СТИЛІСТИКИ У ВИХОВАННІ ЧУТТЯ МОВНОЇ КУЛЬТУРИ

Ірина ХОЛЯВКО — 2025-03-12

Анотація. У статті описано специфіку сучасної стилістики як мовознавчої галузі, що потребує виходу за рамки мовознавства, адже деякі стилістичні явища неможливо пояснити без використання поняттєвого апарату риторики, культури мовлення, девіатології, психології тощо. Актуальність публікації вмотивована потребою акцентувати увагу на ролі практичної стилістики у формуванні необхідних для сучасної людини мовленнєвих умінь і навичок. Мета публікації – визначити роль практичної стилістики у формуванні стилістичної культури мовлення як частини загальної культури особистості, що передбачає активне володіння мовою з дотриманням культуромовних норм, уміння добирати й поєднувати мовні засоби, адекватні ситуації спілкування, демонструвати комунікативні якості мовлення, оптимальні для конкретної ситуації спілкування, зрештою, розвиток соціально активної особистості, що впевнено почувається в сучасному світі. Наголошено, що практична стилістика тісно пов’язана з культурою мовлення. Зазначено, що володіння стилістичною культурою мовлення забезпечує його нормативність, здатність вільно висловлювати свої думки та почуття в усній та письмовій формах з дотриманням етичних та етикетних норм спілкування. Доведено, що в опануванні стилістичної культури мовлення важливу роль відіграє практична стилістика, адже саме ця галузь лінгвостилістики орієнтована на формування стилістичних навичок і вмінь, необхідних кожному мовцеві для підвищення рівня стилістико-мовленнєвої культури. З’ясовано специфіку стильових і стилістичних норм порівняно з іншими мовними нормами; представлено типологію стилістичних помилок. Автор доходить висновку, що практичне значення стилістики полягає в піднесенні культури мовлення суспільства, розвитку мовного чуття, естетичного смаку мовців, подоланні мовної одноманітності, розширенні арсеналу засобів вираження думки, запобіганні ненормативності мовлення.

ШРИФТОВА ВАРІАЦІЯ ЯК ЗАСІБ ВІДТВОРЕННЯ ЕМОТИВНОСТІ У ХУДОЖНЬОМУ ДИСКУРСІ

Володимир ХОМА — 2025-03-12

Анотація. У цій розвідці проаналізовано використання засобів шрифтової варіації з метою відображення емоційного стану, ставлення й поведінки персонажів, які у рамах художнього дискурсу отримують втілення у категорії емотивності. Мета дослідження полягає у розгляді феномену емотивності та розкритті потенціалу засобів шрифтової варіації, використовуваних для експлікації цього феномену в англомовних науково-фантастичних творах. У рамках дослідження потверджено, що категорія емотивності відтворює комунікативну діяльність персонажів на всіх мовних рівнях (фонетичному, морфологічному, лексичному і синтаксичному). З’ясовано необхідність широкого використання чітко розробленого асортименту художніх засобів на кожному з рівнів. Підтверджено застосування низки фонетико-графічних засобів, які допомагають авторам підсилити емоційність висловленого задля якнайповнішого втілення їхніх задумів й увиразнення емоційно-оцінної семантики маркерами найнижчого рівня мови – фонетичного. Як свідчить аналіз англомовного науково-фантастичного дискурсу, до продуктивних знарядь експлікації категорії емотивності на фонетичному рівні відносимо засоби шрифтової варіації, зокрема різноманітні видозміни розміру, насиченості шрифту, підкреслення, зміну графічних символів тощо. Найпоширенішим серед них є курсив, сфера застосування якого охоплює, до прикладу, відображення власних назв чи запозичень з інших мов, репродукцію емотивного навантаження за допомогою окремих слів, словосполучень і речень, відтворення спектру думок, ремінісценцій або внутрішніх страждань персонажів. Разом з тим доволі частим явищем в англомовному науково-фантастичному дискурсі є використання видозміненого кегля шрифту, яким автори послуговуються здебільшого для передачі емоційного навантаження конкретних заголовків, ключових речень чи цитат.

ПРОБЛЕМА ВІДТВОРЕННЯ СЛОВЕНСЬКОЮ МОВОЮ ДИГРАФІВ -ЛЬ, -НЬ В УКРАЇНСЬКИХ ОНІМАХ

Наталія ХОРОЗ — 2025-03-12

Анотація. Протягом тривалого часу українські пропріативи переносили в інші мови через мову-посередника, тобто російську. Те саме явище спостережене й у словенській мові. Зміни у відтворенні онімного простору окреслилися лише після початку російсько-української війни, а особливо після 24 лютого 2022 року, коли Україна стала провідною темою словенських масмедіа. Практично кожну новину з України супроводжувано великою кількістю власних назв. Отже, виникла потреба, а відтак і проблема їх передачі. Серед словенських мовознавців немає одностайної думки стосовно цього питання, бракує ґрунтовних напрацювань у цій царині, а це додатково ускладнює передачу українського ономастикону словенською мовою. Тож не дивно, що фіксуємо його практично хаотичне відтворення в словенських публіцистичних джерелах. Розвідка присвячена докладному вивченню та систематизації особливостей відтворення в словенських ЗМІ диграфів -ль, -нь, наявних в українських онімах. Для цього використані описовий, зіставний методи та метод аналізу. Аналіз допоміг виявити такі явища: а) наявність дублетних форм у більшості українських топонімів та антропонімів (60 %); б) усі астіоніми з основою на -поль / -піль мають подвійне написання; в) подекуди одне інформаційне джерело пропонує два варіанти того самого пропріатива або пропріативів того ж орфографічного типу, що свідчить про відсутність бодай умовних правил передачі українських пропріативів у межах одного інформаційного мовника. Уважаємо, що правила правопису українських власних назв словенською мовою потребують ретельного перегляду, чіткого внормування принципів написання українських назв, які б сприяли уніфікації їх передачі. Водночас слід зважати на те, аби напрацьовані рішення не призвели до суттєвої деформації українського екзоніма, що унеможливило б чи ускладнило його впізнаваність.

ЕКОЛІНГВІСТИЧНІ ОСОБЛИВОСТІ АНГЛОМОВНОГО МОЛОДІЖНОГО ДИСКУРСУ

Олена ШПАК — 2025-03-12

Анотація. У статті йдеться про еколінгвістичні особливості способів і засобів встановлення, підтримання та розмикання комунікативного контакту в англомовному молодіжному середовищі. Молодіжний дискурс належить до особистісно-орієнтованого типу дискурсу, але має як спільні з побутовим, так і специфічні риси. За допомогою функціонально-комунікативного методу досліджено фатичність та інформативність на фазах встановлення, підтримання та розмикання контакту в комунікації молоді. Розглянуто унісонність та дисонансність функцій висловлень у молодіжному дискурсі. Вивчено ключові ознаки англомовного молодіжного дискурсу, якому властиві комунікативна активність, домінування емоційності, використання великої кількості вигуків, уживання сленгу, жаргонізмів, неологізмів, жартів тощо. Проаналізовано невербальні та паравербальні засоби комунікації, завданням яких є регуляція комунікативного процесу, посилення експресивності вербального складника, висловлення почуттів та особистісне самовираження молоді, створення особливої атмосфери молодіжного спілкування. З’ясовано, що екологічні просодичні, проксемічні, кінесичні компоненти комунікації набувають певної значущості, підкреслюючи екологічність у спілкуванні молоді, сприяючи зміцненню міжособистісних контактів та створенню теплих взаємин між молодими людьми. Виявлено принципи екологічності спілкування англомовної молоді, серед яких: звертання на особливе ім’я або прізвисько, уживання питальних речень у функції запиту особистісної інформації, окличних речень у функції подяки, вибачення, компліменту, схвалення, емоційно-забарвлених речень, small talks, сленгу, жартів тощо. Доведено, що унісонний комунікативний контакт як гармонійне й тактовне спілкування мовців заради безконфліктної та узгодженої взаємодії маніфестує екологічність комунікативних контактів англомовних молодих людей. Молодіжний дискурс демонструє особливі еколінгвостилістичні риси, відображаючи в мовленнєвій і немовленнєвій поведінці специфічні для молоді цінності та уподобання, відмінну від інших мовців картину світу тощо.

ЕТИКЕТНІ ФОРМУЛИ ЗВЕРТАННЯ В ЛИСТАХ ВАСИЛЯ СТЕФАНИКА

Володимир ЯСЛИК — 2025-03-12

Анотація. Стаття присвячена дослідженню формул звертання в листах Василя Стефаника. Матеріалом для дослідження послугували Стефаникові епістоли до письменників, громадських діячів, рідних, опубліковані в новому виданні доробку письменника. Мета статті – виявити мовні засоби, якими експліковані етикетні формули звертання в епістолярії В. Стефаника, схарактеризувати структуру цих одиниць та особливості функціювання. Досягнення мети зумовлено застосуванням загальнонаукових та спеціальних методів і прийомів дослідження, зокрема аналізу та синтезу, мовного спостереження, описового методу, контекстуально-інтерпретаційного прийому (для аналізу звертань у контексті прагматичного змісту). У статті виокремлено етикетні формули звертань, проаналізовано їхню структуру та семантику. Зазначено, що Стефаник найчастіше використовує загальні назви-іменники та займенник Ви, коли звертається до адресатів. Установлено, що формули звертань, використовувані у високій та нейтральній тональностях, відображають світоглядні уявлення В. Стефаника і завжди мають високий ступінь увічливості. З’ясовано, що серед усіх етикетних формул у листах новеліста звертання є найчастотнішими, оскільки вони виконують функцію першої фрази: етикетні формули привітання у «чистому» вигляді не властиві листам Василя Стефаника, оскільки замість них автор використовує конструкції звертання (наприклад, «Високоповажаний пане товаришу!» (до М. Коцюбинського, О. Маковея), «Високоповажаний товаришу!» (до М. Рудницького, М. Павлика), «Пане товаришу!» (до А. Шмигельського), «Дорогий пане товаришу!» (до М. Шухевича), «Дорогий добродію!» (до М. Павлика, І. Франка). Формули звертання письменник вживає в кличному відмінку, за винятком кількох девіантних форм. Вибір тієї чи тієї етикетної формули зумовлений низкою чинників, серед яких соціальна роль, статус співрозмовників, оточення адресанта.